| Мапа сайту |
|
 |
| Категорії розділу |
|
|
|
Всього матеріалів в каталозі: 99
Показано матеріалів: 31-40 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 6 ... 9 10 » |
Скорина Франциск — білоруський гуманіст першої половини ХVI ст., вчений-медик, письменник, перекладач, художник, просвітник. З його ім'ям пов'язана видатна інтелектуальна подія в житті не лише білоруського народу, а й усієї східнослов'янської ойкумени — видання на початку ХVI століття значної частини Біблії церковнослов'янською мовою, яка помітно близька до тогочасної білоруської. Це була друга після чеської друкована Біблія в слов'янському світі. До появи відомої Острозької Біблії видання Скорини були єдиними надрукованими перекладами Святого Письма, зробленими на теренах східних і південних слов'ян; ці перекази були дуже відомими в XVI та XVII століттях, стали предметом наслідування та переробок — уся східнослов'янська видавнича діяльність у галузі біблійних текстів так чи інакше орієнтувалася на Скорину. Це не дивно — його Біблія в багатьох відношеннях випередила подібні видання в інших країнах |
 НА ДУМКУ ДИРЕКТОРА ВИДАВНИЦТВА «ОСНОВИ» ВАЛЕНТИНИ КИРИЛОВОЇ, У ГАРНО ЗРОБЛЕНОЇ КНИЖКИ — ОСОБЛИВА ЕНЕРГЕТИКА |
Однією з головних подій тисячоліття, що минає, безумовно, можна назвати винахід книгодрукування, що визначило напрямок розвитку людської цивілізації — від епохи Середньовіччя, через епохи Відродження, Просвітництва і аж до наших днів. Без цього винаходу світ на порозі третього тисячоліття був би іншим. Чому? Та тому, що, як писав у передмові до своєї праці «Пророки та поети» Ігор Гарін, «свідомість визначає буття ніяк не менше, аніж буття визначає свідомість. Без високої культури неможлива сильна економіка, бо з печерною свідомістю можна будувати лише печерне суспільство». А що ж, як не рівень «книжної» культури, визначає рівень культури взагалі? Сумно, але факт — багато хто з наших державних мужів досі не усвідомили цієї простої істини. І нарівні з безперестанними розмовами про національне відродження ось вже довгий час спостерігається цілковита байдужість з їхнього боку до проблем вітчизняного книговидання, без якого це саме національне відродження залишається пустим місцем. (Якщо такий стан справ буде зберігатися і надалі, то і новий рік, і нове століття не стануть для нас «часом звершень»). Проблема ця так часто обговорювалася на сторінках друкованих видань, що її просто «заговорили». Однак будь-яка розмова з українським книговидавцем неминуче до неї повертає. Не вдалося уникнути цієї теми і в нашій розмові (спочатку задуманої як «неактуальне інтерв’ю») з директором видавництва Соломії Павличко «Основи» Валентиною КИРИЛОВОЮ. |
Вважає Михайло Слабошпицький, який відроджує забуті та відкриває нові іменаВін помічає найсуттєвіше, аналізує, запам’ятовує та фіксує, об’єднує та просвіщає. Михайло Федотович виконавчий директор «Ліги українських меценатів», директор видавництва «Ярославів Вал», співголова координаційної ради Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика, секретар ради Національної спілки письменників України. Між численними справами та обов’язками він примудряється активно писати як прозаїк, літературознавець, критик і публіцист (автор майже сорока книжок). Слабошпицький займає особливу нішу в літературі — пише художньо-біографічні романи про відомих українців. |
Шановна редакціє! Мені було цікаво прочитати в газеті за 3—4 вересня інтерв’ю кореспондентів Лесі Шаповал і Марії Томак із професором Миколою Тимошиком «Розширювати українське поле». Ішлося про досить важливу для українського відродження тему, яку протягом тривалого часу подавали фальшиво, щоб в українців і надалі формувався комплекс хохла-малороса. Нехай шанується газета, яка послідовно й професійно навертає своїх читачів до пізнання справжньої, а не спаплюженої на догоду «старшому» братові української історії. Хотілося б, аби й далі тривало висвітлення цієї теми. Надсилаю свою думку щодо цієї проблеми. Сподіваюся, що і моя стаття зацікавить читачів. Винесене в заголовок запитання було б абсолютно неможливим за радянських часів, коли панувала, як у Російській Федерації панує до сьогодні, міфологема про Івана Федорова як посланця-просвітителя Московського князівства, який залишив Москву та подався на слов’янські землі Центральної Європи рятувати тамтешні народи від неуцтва, запроваджувати у них книгодрукування (при тому, що європейські слов’янські народи вже у другій половині XV і на початку XVI ст., тобто набагато раніше за Московію, скористалися винаходом Гутенберга). |
|
|
 О. В. Афонін, М. І. Сенченко
К. : Кн. палата України, 2009.
277 с.
ISBN 978-966-647-157-7 Видання присвячене історії вітчизняного книговидання і книгорозповсюдження, проблемам їхнього розвитку в роки незалежності України. Автори показали перебіг подій навколо української книги в їхній чіткій хронологічній послідовності. Аналіз нинішнього стану української видавничої справи здійснено у контексті світового та європейського книговидання. Розраховане на широке коло читачів: фахівців видавництв, підприємств книжкової торгівлі, наукових працівників, викладачів і студентів, усіх, хто вивчає і досліджує видавничу справу, цікавиться проблемами розвитку української книги.
|
|
|
Реклама книги |
 | Олександр Афонін,
президент Української
асоціації видавців та
книгорозповсюджувачів |
Аналіз стану суб'єктів видавничої справи і якісних та кількісних змін, що відбувалися в її середовищі впродовж першого півріччі 2010 року, наглядно засвідчив, що кардинального перелому на краще в діяльності суб'єктів галузі не відбулося. Позитивні показники за окремими видами видавничої продукції чи продемонстровані окремими видавництвами, є скоріше результатом впливу суб'єктивних факторів, ніж об'єктивною загальногалузевою тенденцією.
|
Олександр Афонін,
Президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Наталія Петрова,
перший заступник директора Книжкової палати України
Розбудова будь-якої держави, реалізація проривів у нові технічні й технологічні горизонти, здійснення реформаторських кроків в усіх сферах життєдіяльності держави, у тому числі у виробничій та науковій, в принципі неможливі без сучасних, добре освічених, професійно підготовлених фахівців, спроможних реалізувати ці завдання, чітко усвідомлюючи мету, до якої вони прагнуть, й досконало володіючи інструментальною базою і знаннями, що дають їм змогу її досягти. |
Аналіз «стану здоров’я» української книги, за винятком статистики друку, що ведеться Державною науковою установою «Книжкова палата України імені Івана Федорова», у 2010 році, як і в попередні роки, був справою лише Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів. Минулий рік взагалі ознаменований фактичною втратою навіть залишків уваги з боку владних інституцій до української книги як такої та до книговидавничого процесу як до системної дії і сфери життєдіяльності держави, продукт виробництва якої забезпечує підтримку високого морального, культурного, освітнього та інтелектуального рівня нації, гарантує успішність просування країни на шляху цивілізаційного розвитку. |
 Понад півроку Михайло Васильович є головою ради Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Львівщини.
Найбільшою проблемою українського видавничого ринку є відсутність загальнодержавної мережі книгорозповсюдження... |
Видавничий бізнес в Україні активізується, хоча повільніше, ніж хотілося б. Зростає кількість назв як свідчення активного пошуку видавцями нових жанрових ніш або нових тем у старих. Але, на жаль, ступінь доступності цих новинок для українського читача є достатньо віртуальною, оскільки 2/3 тиражів не виходять за межі тисячі примірників, а сумарні тиражі українських видавництв упродовж останніх трьох років не перевищують межу виробництва 1,2 книги на рік на одну українську душу населення. І це з урахуванням держзамовлення на підручники за бюджетні кошти. Президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів
Олександр Афонін |
|
|
| Пошук |
|
|
|
