Франциск Скорина — білоруський гуманіст першої половини ХVI ст., вчений-медик, письменник, перекладач, художник, просвітник. З його ім'ям пов'язана видатна інтелектуальна подія в житті не лише білоруського народу, а й усієї східнослов'янської ойкумени — видання на початку ХVI століття значної частини Біблії церковнослов'янською мовою, яка помітно близька до тогочасної білоруської. Це була друга після чеської друкована Біблія в слов'янському світі. До появи відомої Острозької Біблії видання Скорини були єдиними надрукованими перекладами Святого Письма, зробленими на теренах східних і південних слов'ян; ці перекази були дуже відомими в XVI та XVII століттях, стали предметом наслідування та переробок — уся східнослов'янська видавнича діяльність у галузі біблійних текстів так чи інакше орієнтувалася на Скорину. Це не дивно — його Біблія в багатьох відношеннях випередила подібні видання в інших країнах. 

Із ім'ям Скорини пов'язане також помітне зростання уваги до спадщини античності, її впливу на гуманізацію філософської та суспільної думки Великого князівства Литовського. Він бодай чи не першим у наших краях зробив спробу синтезувати античність і християнство — «Соломонову божественну та Аристотелеву життєву мудрість» і запропонував освітню програму, розроблену в Стародавній Греції, — систему «Семи вільних наук». Пізніше її було взято на озброєння братськими школами України та Білорусії, розвинено й вдосконалено професорами Києво-Могилянської академії, а також вона немало сприяла зближенню вітчизняної культури з культурою Заходу.

ВІХИ ЖИТТЯ

Далеко не вся біографія Скорини дійшла до наших днів у всіх подробицях, що дає історикам благодатну можливість будувати дуже цікаві гіпотези. Невідомі навіть точні дати його народження та смерті. Припускають, що народився він між 1485 і 1490 рр. в Полоцьку, в сім'ї заможного полоцького купця Луки Скорини, який вів торгівлю з Чехією, з Московською Руссю, з польськими та німецькими землями. Від батьків син перейняв любов до рідного Полоцька, назву якого він пізніше завжди вживав із епітетом «славний». Первинну освіту Франциск отримав у батьківському домі — навчився читати по Псалтирю й писати кирилівськими буквами. Припускають, що латинь (Франциск знав її блискуче) він вивчив у школі при одному з католицьких костелів у Полоцьку чи Вільно. У будинку батька Франциск постійно спілкувався з людьми «посполитими», з народом «мови російської», для якого він пізніше видавав свої книжки.

Як відомо, до утворення католицького Віленського університету (1570) і православної Києво-Могилянської академії (1632), в Великому князівстві Литовському не було вищих навчальних закладів і тому для отримання вищої освіти багато білорусів, українців, литовців виїжджали за кордон. Найбільшою популярністю користувалися польський Краківський (заснований у 1364 р.) і італійський Падуанський (1222 р.) університети. Першу свою вищу освіту Скорина, син полоцького купця, отримав у Кракові.

У Краківському університеті ім'я «Франциск Скорина» вперше згадується в документах за 1504 рік, коли його було зараховано студентом. А 14 грудня 1506 року молодий білорус, який прослухав курс «вільних наук», був удостоєний вченого ступеня бакалавра. Скорина отримав також ступінь магістра мистецтв, який давав тоді право вступу на найпрестижніші факультети (медичний і теологічний) університетів Європи. Вчені припускають, що після Краківського університету, протягом 1506—1512 рр. Скорина служив секретарем у датського короля. Але в 1512 році він залишив цю посаду і вирушив до італійського міста Падуї, в університеті якого став претендентом на здобуття вченого ступеня медика. Мова викладання не бентежила білоруса зі «славного Полоцька», — в усій Західній Європі мовою науки була латина.

ДОКТОР ЛІКАРСЬКИХ НАУК

В архівах Падуанського університету зберігся документ рішення Колегії університету, яка екзаменувала молодого Скорину. Пріор (голова) Колегії у вступному слові сказав: «Причина созыва Ваших превосходительств ученых такова: прибыл некий весьма ученый бедный молодой человек (к тому времени отец Франциска умер), доктор искусств, родом из очень отдаленных стран, возможно, за четыре тысячи миль и более от славного города Падуя… Он обратился к Коллегии с просьбой разрешить ему в качестве дара и особой милости подвергнуться испытаниям в области медицины при этой святой Коллегии. Молодой человек и вышеупомянутый доктор искусств носит имя Франциска, сына покойного Луки Скорины из Полоцка, русин». Після цього розпочався екзамен, який тривав два дні. Після тривалого обговорення відповідей і тез Скорини, пріор запропонував голосувати: «Кто согласен, чтобы этому господину Франциску присвоить милостью Божьей медицинскую степень, пусть бросит свой голос в урну красную; кто не согласен, пусть бросит в зеленую». Проведене таким чином голосування не дало жодного голосу проти. Через те, що «пан магистр Франциск, сын покойного Луки Скорины из Полоцка, русин», на всі запропоновані йому запитання з медицини блискуче відповів по пам'яті, відмінно, аргументовано спростовував пред'явлені йому заперечення, проявивши себе якнайкраще.

Так молода людина з «віддалених країн» отримала від знаменитого Падуанського університету ступінь «доктора лiкарських наук». Що стало знаменною подією не тільки в житті молодого Франциска, а й у історії культури Білорусії. Епізод характеризує також вдачу, широту поглядів і відсутність етнічних чи віросповідних забобонів італійських учених того часу — часу Високого Відродження.

Після описаного екзамену в Падуї, відомості про Скорину знову втрачаються — до 1516 року. Сучасні мінські вчені висунули припущення, що тоді Скорина подорожував Європою, знайомився з книгодрукуванням та інкунабулами (першими друкарськими книгами), а також зустрічався зі своїми геніальними сучасниками — Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаелем. Основою для цього слугує такий факт — на одній із фресок Рафаеля зображена людина, дуже схожа на автопортрет Скорини у виданій пізніше ним Біблії. Цікаво, що Рафаель написав його поруч із власним зображенням.

Мандри Скорини Італією, його знайомство з культурою Європи (навіть якщо він і не зустрічався з великими художниками) особливо знаменні на фоні тієї позиції, яку тоді зайняла Православна церква (і на якій вона стоїть і сьогодні). Прагнучи зберегти, незважаючи ні на що, середньовічну церковну культуру, православні ієрархи проявляли запекле неприйняття західної науки, філософії, культури, мистецтва, що зрештою призвело до фатального відставання усієї православної спільноти. Свою нетерпимість церква обґрунтовувала тоді (як і зараз) необхідністю боротьби з католицизмом, протестантизмом, єресями, пробуджуючи та утверджуючи у своїй пастві неприязнь чи навіть відкриту ненависть до всього неправославного, до інославних братів у Христі. Тому і сьогодні, як і 500 років тому, східнослов'янські суспільства гостро потребують таких людей, як білорус із Полоцька Франциск Скорина.

БІБЛІЯ КИРИЛИЦЕЮ

З 1517 року Скорина живе у Празі, де з часів Гуситського руху існувала традиція використання біблійних книг для формування суспільної свідомості. Там він розпочав вивчати техніку друкарської справи та книжкового гравірування, яке продовжив пізніше у Венеції, Аугсбурзі й інших містах Європи. У Празі Скорина ґрунтовно оволодів двома іноземними мовами — староєврейською, необхідною для перекладів Біблії (його вчителями були празькі рабини), та чеською. Дуже ґрунтовно Франциск ознайомився також із чеськими першодруками біблійних книг. Усе це дозволило йому розпочати у Празі свою видавничу справу та приступити до друкування біблійних книг. Скорина був, швидше за все, організатором та ідеологом видавничої справи, перекладачем біблійних текстів, оформлювачем і коментатором окремих книг; друкуванням займалися місцеві майстри.

Першою надрукованою книжкою став слов'янський «Псалтир», у передмові до якого повідомляється: «Я, Франциск Скорина, сын славного Полоцка, в лекарских науках доктор, повелел есми Псалтырю тиснути русскими словами, а словенским языком». (Поставимо акцент на одному примітному цивілізаційному збігові — Скорина почав друкувати Біблію в той рік, коли у Віттенберзі Мартін Лютер проголосив свої 95 тез проти індульгенцій, проти відступів від віри католицького духовенства: починалася Реформація — Європа радикально змінювалася. За деякими даними, в 1525 р. Скорина побував у Віттенберзі, зустрівся там із Лютером, познайомився з його виданнями. Друкарську діяльність Скорини підтримували багаті меценати-русини, в тому числі великий гетьман литовський Костянтин Острозький — батько київського воєводи князя Костянтина Острозького, який сприяв друкуванню «Острозької Біблії» (1581 р.).

У 1517—1519 рр. Скорина опублікував 22 книги Біблії (більшість старозавітних книг) під загальною назвою «Біблія Руська». У передмові білоруський першодрукар написав: «Я, Франтишек, Скоринин сын из Полоцка, понимая то, что без страха Божьего, без мудрости и без доброго поведения невозможно благочестиво жити людям вместе на земле, постановил печатать Притчи на русском языке прежде всего на славу и честь Утешителя Бога, а затем людям простым посполитым к пользе и распространению добрых обычаев, чтобы, научившись мудрости и праведно живя в мире, милосердного Бога прославляли». (Тоді земляки Скорини називали «руською» білоруську мову — на відміну від церковнослов'янської, званої «словенською».)

На початку 20-х років ХVI ст. Скорина переїжджає до Вільна й у будинку багатого білоруського міщанина Якуба Бабича засновує першу друкарню в Білорусії; там він видає «Малу подорожню книжицю» й «Апостол» — «виложены и вытиснены працею и великою пильностью доктора Франциска Скорины со славного Полоцка». Книжка, що вийшла у світ в 1525 році, виявилася останньою — під час пожежі в Вільно гине друкарня Франциска, а на її відновлення немає коштів — його книжки не мають широкого попиту, на який Скорина розраховував.

СПРАВИ ЖИТЕЙСЬКІ

Незабаром після цього Скорина одружується з Маргаритою, вдові «радци» — члена віленського магістрату. У 1532 році Скорину заарештували, звинувативши в несплаті боргів; із познанської в'язниці він вийшов через чотири місяці — завдяки втручанню короля Польщі Сигізмунда: король видав Скорині грамоту, що захищала його від свавілля воєвод і старост. Тяжби та конфлікти, смерть дружини і брата, борги не сприяли поверненню гуманіста-просвітника до книгодрукування. І Скорина приймає запрошення прусського герцога Альберта зайняти посаду придворного лікаря, але незабаром повертається до Вільнa і стає лікарем і секретарем Віленського єпископа. У 1533 році Франциск Скорина вирушив до Праги — цього разу назавжди. Там він отримав посаду придворного садівника короля Фердинанда й став одним із фундаторів найстарішого ботанічного саду в Центральній Європі — у Празі на Градчанах. У Празі Франциск Скорина і помер (за одними даними в 1540, а за іншими — в 1550 році).

БІБЛІЯ СКОРИНИ

У ті часи друкування Біблії було не просто друкарським ремеслом — воно вимагало сміливості, реформаторських схильностей і різноманітних талантів, особливо в умовах, коли правляча еліта Білорусії була католицькою та визнавала лише латинські тексти Святого Письма. Більш того, Католицька церква тоді вважала, що «Дати народу читати Біблію — значить дати святиню псам і кидати перли перед свинями». Їй вторить православний Іван Вишенський — зі свого «прекрасного далека» — афонської келії — він пристрасно викривав тих, хто «многими языки владеет и поганских Платона, Аристотеля и прочих хвалит и возносит. Ты же простый, неученый и смиренный Русине, простого и нехитрого Евангелия ся крепко держи, в нем же живот вечный тебе сокровенно есть».

Скорина ж завжди прагнув зробити Біблію якомога зрозумілішою читачу, акцентував увагу на розумінні Слова Божого: «Тому що не тільки доктори наук і люди вчені його (Слово Боже) розуміють, але всяка людина проста та посполита, читаючи та слухаючи його, може зрозуміти, що необхідно для порятунку душі її». Саме на «посполитий народ» орієнтовані й передмови, складені Скориною для кожної з книг Старого Заповіту. Мову «предмолв» сам автор визначив як церковнослов'янську білоруської редакції. У них учений і просвітник давав читачу різноманітні відомості з історії, географії, культури різних народів, особливо народів Близького Сходу. Крім передмов, перед кожним розділом Біблії було надруковано так званий «аргумант» — короткий зміст розділу. Прагнучи, як і інші діячі Реформації, навчити читачів розуміти Біблію, Скорина давав на полях пояснення незрозумілих церковнослов'янізмів чи грецизмів, а також вказував на паралельні місця в Біблії: «Также разместил я сбоку некоторые слова для людей простых, такие как «иродово жилище», или «хляби», или другие слова, которые в Псалмах непонятны простому человеку, и найдут они русским языком, что каждое такое слово обозначает». До Скорини подібні «учительні» книжки не видавали.

Усі видані книжки видавець прикрасив прекрасними гравюрами. Так, у книжці «Притчи Сoломона, царя Израилева, сына Давыдова», Скорина вмістив гравюру на відомий сюжет «Суд про двох дітей», а в іншій книжці — гравюру «Пророк Ієремія плаче, дивлячись на Єрусалим» й інші. Всі малюнки дуже естетичні та свідчать про високий художній смак автора. За гравюрами Скорини можна вивчати звичаї того часу — дійові особи одягнуті в тогочасні європейські костюми, будівлі — в готичному стилі. Російський критик і літературознавець ХIХ століття Стасов писав про «изяществo рисунка и мастерствo гравюры, которые на столь короткое время проблистали в изданиях венецианских, а также — скорининских, и никогда уже больше не повторились ни в одном издании церковнославянском».

У малюнках багато символіки, яку сьогодні дуже важко «читати», а також астрологічних знаків, астрономічних та астрологічних приладів, на основі чого виникла гіпотеза про те, що під час навчання в Кракові Скорина зустрічався з Миколою Коперніком (обидва в один час вивчали там медицину). На одній із гравюр вміщено унікальне зображення Празького Голема («робот», нібито створений одним празьким рабином), легенда про якого хвилювала Європу кілька століть.

Усі свої перекази, передмови й ілюстрації Франциск Скорина орієнтував на своїх земляків — православних читачів. І, незважаючи на ворожу позицію як католицького, так і православного духовенства, видані Скориною книжки розійшлися по всьому Великому князівству Литовському і знайшли багатьох імітаторів. Навіть Острозька Біблія 1581 р., яка затвердила церковнослов'янський текст Біблії в південно-західній Русі, наслідує в деяких місцях праці вченого білоруса.

ЯКОЮ МОВОЮ «ГОВОРИТЬ» БІБЛІЯ СКОРИНИ?

Одні білоруські вчені вважають просвітника творцем білоруської літературної мови; інші стверджують, що мова Скорини — змішана, «невироблена», хоча в ній і відбиваються елементи білоруської простонародної мови того часу. Ще один напрямок обмежує мовну стихію Скорини так званою «слов'янською» мовою, якою писали Максим Грек, Іван Федоров, Герасим Смотрицький та інші. Принаймні, Скорина дуже багато зробив для зближення старослов'янської мови Біблії з живою розмовною мовою своїх земляків. У передмові до книги Іова він пише, що наказав «тиснути» цю книгу «руською мовою». Він також стверджував, що його книги надруковані «руськими словами (літерами), а словенською мовою». Цікаво відзначити, що в празьких виданнях Скорини є чимало неологізмів, які свідчить про словотворення Франциска Скорини. Це, наприклад, такі слова, як «глуповство», «дуровство», «ленивство», «скуповство», «книжница» (бібліотека), «певница» (музика).

ВІРОСПОВІДАННЯ

Одна з багатьох загадок біографії білоруського першодрукаря — його віросповідання. Полеміки на цю тему в учених і церковних колах було багато, але сам Скорина у своїх творах не використовує слів «католицький», «православний», «протестант» — він завжди говорив про «християн». У документах кінця ХVI століття збереглася пряма згадка про цей предмет: уніатський архімандрит Селява писав, полемізуючи з православними: «Перед унією (Брестською 1596 р.) був Скорина, єретик-гусит, який для вас друкував у Празі книги по-російському». Тим часом це «обвинувачення» жодними доказами не підтверджується.

У свою чергу православні богослови одностайно заявляли про вплив на видання Скорини ідей Лютера. Коли в 1525 р. Скорина чи, можливо, хтось інший за його дорученням, відвідав Москву з метою поширення празького видання Біблії, то православні ієрархи запідозрили в цьому протестантський вплив і наказали всі привезені примірники спалити! Протягом усього XVI століття було заборонено згадувати ім'я білоруського першодрукаря в Московській Русі, хоча багато православних користувалося його книгами. Дещо пізніше князь Андрій Курбський, який утік від Івана Грозного в Велике князівство Литовське, у своєму листі до великого гетьмана литовського різко критикував переклад Скорини, звинувачуючи видавця в «шкідливому зв'язку» з Реформацією, у спотворенні православної віри й у єретичному мисленні. Як важко бути пророком у своїй вітчизні й тим більше — у свій час!

Уся діяльність білоруського першодрукаря пройнята ідеями Реформації та Відродження, в епоху яких він жив, без перебільшення можна сказати, що Скорина був одним із європейських гуманістів того часу. З ним пов'язане становлення та розвиток білоруської мови — Скорина усвідомлював важливість рідної мови не лише як носія культури, а й як чинника єдності народу. Деяким слов'янським народам проте виявилося замало досвіду минулих століть для того, щоб зрозуміти цю істину.

У Білорусії давно шанують Франциска Скорину — його біографію вивчають у школах, його ім'ям називають вулиці та площі міст і сіл, білоруські вчені займаються дослідженням його життя та творчості, виходять монографії, фільми, художні твори, присвячені творчості Скорини. Але в усьому цьому більше середньовічної схоластики, риторики та порожнечі, ніж було 500 років тому в діяльності Гуманіста з Полоцька. Адже його батьківщина сьогодні майже відмовилася від рідної мови, що, як це добре знав і про що писав Скорина, виявилося у відсутності єдності в суспільстві. Деякі білоруські вчені у своїх працях більш стурбовані тим, щоб не забути згадати про «дружбу слов'янських народів» чи про «великого брата», а не дослідженнями зв'язків Скорини зі світовою (тоді — західноєвропейською) культурою, його жадоби до знань (незалежно від того, звідки вони виходять), його віротерпимість у вік релігійних воєн, його зворушливій турботі про освіту своїх земляків. Думаю, що ця історія — також про нас, українців.

Клара Гудзик