| Мапа сайту |
|
 |
| Категорії розділу |
|
|
|
У категорії матеріалів: 7
Показано матеріалів: 1-7 |
|
Сортувати по:
Даті ·
Назві ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
 Літопис Григорія Грабянки — одна з найвидатніших пам'яток української історіографічної прози кінця XVII — початку XVIII ст. За ним, а також за літописами Самовидця і Величка закріпилася назва «козацькі літописи». Але така назва — досить умовна, бо кожен цей твір є складною, багатоплановою композицією, в якій поєднуються характеристики історичних діячів, описи подій — битв, повстань, змов тощо, окремі документи, тлумачення тих чи інших періодів життя України — і яка надто далека від традиційної літописної форми.
Герб Війська Запорозького з літопису Григорія Грабянки |
 Літопис козацького канцеляриста Самійла Васильовича Величка - найбільший за обсягом історичний твір свого часу, надрукований у Києві 1848-1864 рр. Унікальність цього наймонументальнішого твору історико-мемуарної прози ХXІІ-ХVІII ст. полягає в тому, що це не тільки літопис (так умовно назвали його перші видавці), а й історичний, публіцистичний і художній твір. Разом з Літописом Самовидця, Літописом Григорія Грабянки, "Історією Русів" Величків твір входить у корпус козацької історіографії, авторами якої є літописці-вчені, вихованці Києво-Могилянської академії, представники знаменитого "стану військових канцеляристів", який, за оцінкою М.Грушевського, прийшов "на зміну духовних представників київської схоластики першої половини XVIII ст. та загальноросійських ухилів її епігонів другої половини: він підготував національне українське відродження XIX століття" |
 Основою мови слов’яно-молдавського Літопису Макарія XV-XVI ст. є староукраїнська мова у тому вигляді, у якому вона склалась у діловому письменстві після падіння редукованих. Але крім живої мовної традиції у ньому відбитий і другий південнослов’янський вплив. |
ДРУГИЙ ПІВДЕННОСЛОВ’ЯНСЬКИЙ ВПЛИВ — вплив південнослов’ян. писемності на східнослов’янську, пов’язаний з реформаторським культур.-осв. рухом 14 ст., започаткованим на Афоні (Греція) й поширеним у правосл. країнах Балкан, з орфогр. реформами тирнов. патріарха Євфимія в Болгарії в кін. 14 ст. та Костянтина Костенецького в Сербії на поч. 15 ст., а також діяльністю послідовників їх справи, болгарів за походженням, які працювали в Україні, Росії, Білорусі — моск. митрополита Кипріяна та київ. митрополита Григорія Цамблака. |
 Публікуємо частину другу статті проф. Ю. Шаповал та проф. Ажнюк "Мовна ситуація в Україні: історія й сучасний стан" - "Мовна ситуація в незалежній Україні (1991 р. й до нині)". |
Мовне питання є важливою складовою ширшої проблеми - проблеми української ідентичності, позаяк багато хто вважає мову підґрунтям цієї ідентичності. Саме тому це питання в ретроспективному плані «намертво» вплетене в історію пошуків, обстоювання та відстоювання згаданої ідентичності/тожсамості українців. |
 Творчість Котляревського як основоположника нової української літератури й літературної мови висвітлюється в історії української літературної мови певною мірою непослідовно й суперечливо. З одного боку, дослідники постійно підкреслюють величезну роль "Енеїди" Котляревського у процесах формування нової національної літератури й літературної мови на демократичній основі, з другого — в літературознавчих і мовознавчих працях існує традиція негативної оцінки жанрової специфіки "Енеїди". У багатьох дослідженнях мови "Енеїди" повторюється положення про те, що обраний Котляревським жанр бурлеску, травестійно-сміховий характер поеми значно обмежив можливості автора у використанні багатства народної мови й зумовив деяку збідненість і однобічність відібраного лексичного матеріалу. |
|
|
| Пошук |
|
|
|
