Михайло ВАТУЛЯК: «Книжковим бізнесом в Україні займаються фанати або вар’яти»

Понад півроку Михайло Васильович є головою ради Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Львівщини. 

Найбільшою проблемою українського видавничого ринку є відсутність загальнодержавної мережі книгорозповсюдження...

- Це так. Видавці видають книжки, та не можуть донести їх до читача. У Львові за десять останніх років закрили 26 (!) книгарень. Історична книгарня на вулиці Руській, в якій працювала дружина Івана Франка, функціонує наполовину – у ній, крім книжок, продають комп’ютери. 

- А скільки нових книгарень у Львові відкрили?

- Якщо говорити про сім "Літер”, то треба наголошувати на тому, що такі книгарні не є доброю справою для української книжки. У "Літері” асортимент здебільшого російський. Нечисельні українські книжки у цій мережі мають 100-300 відсотків "накрутки”. От і стоять на полицях по декілька років... Книгарні, які працюють у Львові на українську книжку, можна на пальцях двох рук порахувати: "Українська книгарня”, "Глобус”, "Ноти”, "Скарбничка”, "Центр української книжки”, "Книгарня НТШ”... "Будинок книги” на площі Міцкевича книгарнею назвати важко...

Ще один вражаючий факт – у дванадцяти районних центрах Львівської області немає навіть книжкового кіоску. Це – Перемишляни, Пустомити, Мостиська, Буськ... У Турці є книгарня на 12-ти квадратних метрах. Хоча є рішення Львівської облради про відкриття в області тридцяти книгарень. Рішення - піврічної давності. Чекаємо... Поза нашою областю – ще страшніше.

- Щось змінюється на краще?

- На гірше... З останніх змін – "Просвіта” продала книгарню під бар – на вулиці Винниченка. Усі нормальні приміщення під книгарні, що були у комунальній власності, продані-перепродані. А на вторинному ринку купувати площу нереально. Рентабельність книгарні може сягати не більше 40 відсотків. Скільки потрібно продати книжок, щоб оплачувати оренду? Книгарні, розташовані у комунальних приміщеннях, мають пільги – сплачують один відсоток від оціночної вартості приміщення. Львівська влада у цьому пішла нам назустріч. Бракує реклами книги. 2007 рік був задекларований як Рік української книги. У заходах губернатора Львівщини першим пунктом було: "Транслювати по Львівському телебаченню "Годину книги”. Рік книги закінчився – програми не було й немає... 

- Мережу "Буква” купив польський "Емпік”. Будучи на Варшавському книжковому ярмарку, чула нарікання поляків, що їх шокувала ціна оренди в Україні: у центрі Києва – 10-15 тисяч доларів за квадратний метр. За таких умов вони зацікавлені отримати максимальний прибуток від кожного квадратного метра і не будуть пропагувати українське... 

- Так, ніхто не витягуватиме українських видавців та авторів... Ідеальною була б ситуація, якби поруч із такою "Буквою” працювала книгарня, у якій дешевше продавали б українську книжку.

- Виходить – українцям займатися книжковим бізнесом не вигідно апріорі?

- Пристосовуємося... Книжковим бізнесом в Україні займаються дві категорії людей – фанати і вар’яти. Та все ж, книжкою займатися вигідно – інакше я давно збанкрутував би. Та це важкий хліб. Щоб продати книжку, мушу бути не лише книгорозповсюджувачем, а й режисером різноманітних акцій, фестивалів за участю авторів. Моя гуртівня "Книжкові джерела”, в асортименті якої близько 50 тисяч назв, продає книжки за цінами видавця. Тримаємо бізнес на тому, що від видавців "вибиваємо” продукцію зі знижками. У мене – 360 видавців-постачальників. 

- Які літературні смаки львів’ян, зважаючи на продаж у "Книжкових джерелах”?

- На першому місці – дитяча література. На другому – книжки сучасних українських письменників. ("Ходових” Донцову та Мариніну я принципово не беруся розповсюджувати). Далі йдуть словники та довідники. Шукають навіть китайські та латинські словники. Є попит на технічну літературу. Люди потребують якісної книги і вже не зважають на ціну. Маю замовлення, наприклад, на український переклад "Острозької Біблії”, яка коштує 10 тисяч гривень. 

- Що керує людьми, які в переходах купують Донцову чи Мариніну?

- Купуючи такі книжки, люди хочуть розслабитися, ні про що не думати, вбити час. Як курці: затягнули сигарету – полегшало. Це стає звичкою. Як телесеріали по 150 серій, дивлячись які, глядач не пам’ятає, що було в попередній серії. 

- Російський чи білоруський книжковий ширвжиток потрапляє на наш ринок здебільшого нелегально. Який механізм?

- Такий же, за яким м’ясо та курятина потрапляє до нас із Польщі. Книжку також нелегально, уникаючи розмитнення, перевозять через кордони у фурах. Це – вигідний бізнес. Але контрабандна книгопродукція приїжджає не лише з Росії та Білорусі. В Україні діють підпільні друкарні. Останнього "Гаррі Поттера” один в один надрукували підпільно і пустили на ринок за півціни... Для Івана Малковича – це трагедія. Він же вклав гроші, переклад зробив. А "лівих” книжок Дена Брауна у львівських книгарнях скільки! Утім, Львів у цьому не такий вразливий, як Київ з його "Петрівкою” чи Харків із "Балкою” – "Райським уголком”. 

- А вам контрабандні книжки пропонували?

- Пропонували - відмовлявся. Кажу: "Зароблю сто гривень, та втрачу совість”. Непорядні люди у книжковому бізнесі не затримуються. "Зальотні” "працюють” півроку-рік. 

- Із відомими українськими письменниками у вас не лише професійні, а й дружні стосунки. Автори також пристосовуються. Галина Пагутяк, номінована на Шевченківську премію 2008 року, розповіла мені, що її найвищий гонорар за книжку – три тисячі гривень...

- Це ще добрий гонорар... Є різні механізми. Деякі видавці платять своїм авторам десять відсотків від тиражу (та хто знає, чи не додруковують вони наклад за накладом?). Знаю приклади, коли імениті письменники отримували за книгу 500 гривень... А буває, видавництва розплачуються двадцятьма примірниками книжки... В Україні хіба що Андрій Курков живе зі своїх книжок, і то з гонорарів від його європейських видавців. На свої українські гонорари він уваги не звертає. До речі, з ним досі не за всі книжки, видані в Україні, розрахувалися... Інші письменники дають собі раду: Ірен Роздобудько працює у журналі, Лариса Денисенко – юрист і телеведуча, Наталія Шевченко – бухгалтер на пельменній фабриці... "Клуб сімейного дозвілля” почав політику активної підтримки українських авторів. Перекуповує їх навіть у "Фоліо”. Платить великі гонорари – по три тисячі доларів. 

2008 рік