Ми зустрічаємо цей засіб друкованої інформації ледь не щодня: навіть якщо особисто ви не читаєте газет, їх читають ваші родичі, друзі, колеги, начальник… Та чи задавалися ви питанням «що таке газета і яка історія її виникнення?»

Як ви гадаєте, коли у світізародилася періодика? Чимало дослідників вважають, що початками перших періодичних виданьслід вважати часи Юлія Цезаря, коли на площі вивішувалися листки повідомлень, що мали назви «Acta senatus» та «Acta diuna».

Ці листки несли в маси інформацію про перебіг військових дій, роботу народного зібрання та інші важливі новини. Вони переписувалися і відсилалися гінцями по різних населених пунктах.

Нам часто доводиться чути такі терміни:авторський оригінал, видавничий оригінал. Яка ж між ними різниця?

Перш за все, слід визначитися зі значенням терміна "оригінал”. Це опрацьована відповідним чином і оформлена за встановленими правилами текстова та ілюстративна інформація (існують суто ілюстративні, суто текстові оригінали та змішані), яка призначена для відтворення шляхом друкування.

У середині одинадцятого століття китайський коваль Бі-Шен навчився складати з окремих письмових знаків, вирізаних на глині, цілу друковану форму.

Цікаво, що спосіб друку відбитками – друкарню – придумав у п’ятнадцятому столітті Йоганн Гутенберг. Він першим винайшов, як виготовляти окремі металеві літери однакового розміру. Він також запропонував спосіб поєднання окремих букв у рядок – верстку. Крім того, Гутенберг придумав і як скріпити окремі верстки в єдину сторінку. З ім’ям Гутенберга пов’язаний винахід рецепту фарби, яка рівномірно зафарбовувала друкарську форму і давала чіткий відбиток, який швидко висихав.

МИКОЛА ТИМОШИК

Чимале нашарування міфів, яким вкриті українські гуманітарні науки, повною мірою відбувається й у книговидавничій справі. І нам іще належить відкрити правду — для світу, а передусім — для самих себе. Свого часу для мене, студентки перших курсів Інституту журналістики Київського університету, справжнім відкриттям став той факт, що зовсім не Іван Федоров був українським першодрукарем. Про те, що це — черговий «імпортований» із північного сходу міф ми дізналися завдяки курсу професора Миколи Тимошика «Історія видавничої справи».

До Свята знань, яке для українських школярів та спудеїв, утім, досі подекуди залишається «святом хибного знання» — наша розмова з автором підручника та курсу «Історія видавничої справи», дослідником наукової спадщини Івана Огієнка Миколою Тимошиком.

Навіть в умовах царської цензури початку ХХ століття дослідники констатували запит українців на якісні видання

Стан української книжки на початку XX століття, на перший погляд, здається відомим і, в цілому, зрозумілим. Однак при ближчому розгляді з’ясовується, що у нас до цього часу немає навіть вичерпних бібліографічних і статистичних даних про україномовну книжку тих років для формулювання неупереджених і неспростовних висновків. Тому з особливою вдячністю звертаємося до започаткованого з 1898 року В.М. Доманицьким на сторінках часопису «Київська старовина» бібліографічно-статистичного обліку україномовної книжки, який дозволяє підвести бодай попередні загальні підсумки українського передреволюційного книговидання й розглянути його тематично-цільовий і жанровий асортимент.

Завдяки цьому сьогодні маємо загальну картину українського книговидання за 1906—1913 роки: 1906 р. — 116 видань, 1907 р. — 120, 1908 р. — 220, 1909 р. — 192, 1910 р. — 196, 1911 р. — 259, 1912 р. — 228, 1913 р. — 232. Тобто 1563 видання за вісім років або в середньому 195 книжок щорічно.