Розбудова будь-якої держави, реалізація проривів у нові технічні й технологічні горизонти, здійснення реформаторських кроків в усіх сферах життєдіяльності держави, у тому числі у виробничій та науковій, в принципі неможливі без сучасних, добре освічених, професійно підготовлених фахівців, спроможних реалізувати ці завдання, чітко усвідомлюючи мету, до якої вони прагнуть, й досконало володіючи інструментальною базою і знаннями, що дають їм змогу її досягти.

У свою чергу, і це вже доведено усією історією людства, становлення людини як особистості, виховання її моральною, духовною і творчою, прищеплення їй професійних і наукових знань неможливі без книги.

Численні засоби масової інформації, як традиційні друковані, так і сучасні електронні, у цих аспектах не можуть жодним чином конкурувати з логічним, системним, послідовним і завершеним знанням, яке дає книга, оскільки несуть короткострокову й фрагментарну інформацію про світ. Тобто будь-які кардинальні зміни в державі, зорієнтовані на майбутнє й довготривалу перспективу, мають починатися з наповнення навчальних закладів, бібліотек, відповідних наукових і управлінських установ, полиць численних книгарень достатньою кількістю книг як власного виробництва, так і перекладних, що дають людині, персоналу, задіяному в реформаційному процесі, повне уявлення про те, як подібні реформи реалізувались у світі чи як світові тенденції й методики співвідносяться з можливостями та станом соціуму, власної економіки, виробництва та науки, а також дають можливість напрацювати на основі отриманих знань модель власних реформаторських дій і реалізувати її на практиці.

Образно кажучи, першою ознакою, лакмусовим папірцем серйозності намірів влади щодо ефективного і прогнозованого реформування економіки в цілому або окремих галузей чи сфер є різке, стрибкоподібне нарощування обсягів видання книг у чітко визначених жанрових нішах за кількістю назв та накладами.

За свою багатотисячолітню історію цивілізація не винайшла ефективнішого шляху для удосконалення людини і розвитку держави, ніж через знання, які дає Її Величність КНИГА.

І Україна не є винятком із правил. Тому розраховувати на те, що її розбудова як держави можлива без професійно підготовлених кадрів будівничих, а відповідно й без розвитку власного книговидання, не варто.

Більше того, є абсолютно тверде переконання, що значною мірою кризові явища, від яких нині так жорстко потерпають економіка України, її культурна і соціальна сфери, освіта та наука, є наслідком фактичного нехтування усіма без винятку вищими керівниками України упродовж усіх двадцяти років її незалежності книгою як головним стратегічним інструментом творення людини, нації і держави.

Статистика друку, яку веде Державна наукова установа "Книжкова палата України імені Івана Федорова", свідчить про падіння за останні двадцять років кількості видань з 3,3 книги в середньому до однієї на одного мешканця України. Навіть у 2008 році, найкращому за останні п’ятнадцять років, ця цифра сягнула лише 1,26 книги на душу населення. А в 2010 році цей показник опустився навіть нижче однієї книги.

Варто зауважити, що ці показники суттєво відрізняються від показників європейських країн, де вони вчетверо вищі за українські. Крім того, останні роки демонструють різке зменшення середніх накладів технічної, природничої, наукової літератури, підручників для вищої та загальноосвітньої школи.

Ця статистика є наочним свідченням швидкої і тотальної освітньої, інтелектуальної, наукової, культурної деградації основної маси населення України, стрімкого скорочення кадрового потенціалу, людського ресурсу, спроможного до свідомого, професійно грамотного проведення реформ, яких уже дуже давно потребує Україна.

Аналіз стану національного книговидання за минулий період нині дає відповідь на три сакраментальні запитання: чому з українською книгою сталося те, що сталося, до яких наслідків це призвело і що треба зробити, щоб кардинально повернути процес трансформації національного книговидання до позитивного і динамічного розвитку.

Отже, перше запитання: чому це сталося?

Відсутність державної вивіреної, науково обґрунтованої стратегічної політики, зорієнтованої на системний розвиток, як колись це називалося "народногосподарського комплексу" або економіки, виробничого комплексу України, автоматично викреслила з-поміж державних пріоритетів проблему підготовки кадрів, оскільки потреба в професіоналах для галузей і виробництв, які замість розвитку стрімко згортали свою діяльність, втрачаючи позитивну перспективу, виглядала повним безглуздям. На цьому фоні питання підвищення ролі книги в суспільстві, стимулювання зростання її впливу на культурні, соціальні та виробничі процеси виглядало таким самим чином.

І, як результат, це призвело до:

– повного зупинення з боку держави тематичного, економічного і фінансового моніторингу стану книжкового ринку України з метою визначення існуючих тенденцій його розвитку, забезпечення контролю за динамікою змін, що мають місце у цій царині, та забезпечення впливу державних інституцій на всі процеси, пов’язані з підготовкою, виготовленням та реалізацією вітчизняної книги, популяризацією книги й читання серед громадян України;

– втрати цілісного повномасштабного управління книговидавничою галуззю з боку держави, створення у видавничому середовищі атмосфери невизначеності щодо стратегії і цілей розвитку книговидання у зв’язку з відсутністю єдиної державної політики відносно перспектив і держави, і національної книги;

– створення законодавчої бази з питань оренди приміщень у будівлях, що належать до державної чи комунальної власності, відповідно до якої видавництва, книгарні, бібліотеки в якості орендарів мусили змагатися за право оренди на рівних з банкірами, нафтовиками та газотрейдерами, власниками ресторанів та бутіків, що призвело до закриття незалежних книгарень і тотального скорочення книжкової торгівлі, а відповідно і продажу вітчизняної книги;

– згортання інвестицій у видавничу галузь та унеможливлення кредитування видавничих проектів, що спричинило обмеження фінансового потенціалу галузі лише власними обіговими коштами суб’єктів видавничої справи, які працюють на книжковому ринку України;

– фактичного згортання бюджетного фінансування бібліотек для поповнення їхніх фондів вітчизняною літературою і, як наслідок, 95% видань, що вийшли друком в Україні, стали недоступним для пересічного громадянина інтелектуально-культурним продуктом.

Усе це створило вже об’єктивні передумови для наростання інших негативних явищ у професійному середовищі та соціумі. А саме:

– істотне зменшення обсягів вітчизняної видавничої продукції і середніх накладів, а відтак і суттєве зростання собівартості книги, звуженість її асортименту, брак якісного змістовного наповнення;

– зниження конкурентоспроможності української книги і стрімке заповнення більшості жанрових ніш українського книжкового ринку імпортованою, в основному російською, книгою;

– значне загальне зниження освітнього рівня населення, падіння рівня професійної майстерності фахівців у виробничому середовищі, в тому числі й у видавничій сфері, зокрема в поліграфії, втрата спадкоємності серед працівників різного рівня складних технічних і технологічних виробництв, штучний дефіцит робітничих кадрів практично з усіх промислових спеціальностей;

– втрата переважною частиною населення України інтересу до читання, а також розуміння його виняткової ролі у процесі розвитку людини, витіснення книги і читання з переліку пріоритетних об’єктивних факторів, що впливають на соціальний статус громадянина, його просування кар’єрними сходинками тощо;

– суттєве падіння морального, культурного рівня, загальної інформованості та грамотності підростаючого покоління, особливо тієї частини молоді, становлення якої припало на кінець 1990-х — початок 2000-х років;

– прискорення старіння і зношеності технічного і технологічного обладнання поліграфічних, у першу чергу державних, підприємств;

 – хаотичність, безсистемність і непередбачуваність випуску електронних видань і, як наслідок, порушення авторського права, відсутність обліку, неможливість прогнозування їхнього розвитку.

Наявність зазначених, і не тільки, проблем негативно вплинула на розвиток книговидання в нашій країні, звузила ареал поширення вітчизняної книги на її території й призвела фактично до самоізоляції українського книговидання в системі світових інформаційних потоків.

Щоб "вписатися" в сучасні глобальні інформаційні потоки, Україна повинна сформувати чітку державну політику, спрямовану на розвиток вітчизняного книговидання з метою задоволення культурно-освітніх, наукових, інтелектуальних і виробничих потреб суспільства; забезпечення захисту національного інформаційного простору; конкурентоспроможності української книги як культурно-мистецького продукту на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Розв’язання цих проблем національної книговидавничої галузі вимагає від держави здійснення низки масштабних заходів, зокрема:

1. Визначення книговидавничої галузі України національним стратегічним пріоритетом з розробленням механізмів взаємодії і координації зусиль органів державної влади, органів місцевого самоврядування з книговидавничими організаціями та громадськими фаховими об’єднаннями щодо розвитку вітчизняної книги.

2. Розроблення і затвердження Стратегії розвитку книговидання в Україні.

3. Створення єдиної національної довідково-інформаційної системи книжкового простору України; запровадження постійного моніторингу тематичного, економічного і фінансового стану книжкового ринку України для визначення тенденцій його розвитку, забезпечення контролю за динамікою змін, що відбуваються; сприяння системній книжковій торгівлі та розвитку книжкових асоціацій, клубів.

4. Встановлення соціальних тарифів на рекламу книг вітчизняного виробництва та нормативів на обов’язкове надання електронними та друкованими ЗМІ часу і площ для реклами вітчизняної книги.

5. Розроблення Національним банком України механізмів спеціального пільгового режиму кредитування державними і комерційними банками підприємств видавничої галузі.

6. Прийняття Державної цільової програми популяризації вітчизняної видавничої продукції та Державної цільової програми підтримки читання.

7. Розроблення механізмів і процедури залучення інвестицій у видавничо-поліграфічну галузь з подальшим звільненням від оподаткування коштів, інвестованих у вітчизняне книговидання, меценатських і спонсорських коштів, спрямованих на розвиток вітчизняної книги.

8. Встановлення обов’язкових фіксованих відрахувань із центрального та місцевих бюджетів на закупівлю вітчизняних видань для національних, публічних, наукових, дитячих, сільських та шкільних бібліотек.

9. Розширення міжнародного співробітництва у сфері книговидання та книгорозповсюдження, здійснення заходів щодо популяризації української книги за кордоном.

10. Законодавче закріплення положення про те, що процедура закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти не поширюється на книжкову продукцію.

11. Вирішення питання щодо приєднання України до Флорентійської угоди і Найробського протоколу, що звільняє від митного та інших ввізних зборів книги, інші видання та документи з питань освіти, науки, культури, а також матеріали та устаткування для їхнього виготовлення.

12. Розроблення і впровадження механізмів державного регулювання розвитку книговидання, зокрема удосконалення формування програми випуску соціально значущих видань "Українська книга", збільшення обсягів державного замовлення на ці види видань.

13. Прийняття закону, який би регулював розвиток електронного книговидання, забезпечував захист авторського права і прав інтелектуальної власності при публікації електронних видань у мережі Інтернет, використанні їх у бібліотеках, національних фондосховищах; удосконалення системи обліку (Державного реєстру) видавництв, що здійснюють випуск електронних видань.

14. Внесення до Закону України "Про видавничу справу" в ст. 5 "Державна політика у видавничій справі" положення, яке визначатиме, що державні видавництва, які спеціалізуються на випуску книжкової продукції і знаходяться у власності держави, мають отримувати пріоритетний розвиток і всебічну підтримку, зокрема у випуску суспільно необхідних видань за державними тематичними програмами і на засадах державного замовлення.

15. Удосконалення чинного законодавства щодо адміністративного, митного, податкового регулювання діяльності суб’єктів видавничої справи та механізмів ввезення імпортованих книг на територію України.

16. Удосконалення законодавства щодо системи обов’язкового примірника документів, зокрема в частині застосування штрафних санкцій до порушників законодавства.

Державна політика в галузі книговидання ґрунтується на чіткому баченні владою, керманичами держави напряму її розвитку, визначення ними тих сфер культурного, економічного і соціального життя країни, які вимагають часткового, значного або докорінного переустрою, реформування.

Саме розуміння цих стратегічних проблем, а також ретельний об’єктивний аналіз стану галузі вимагають напрацювання комплексу заходів (соціальних, економічних, правових, матеріально-технічних та інших), спрямованих на регулювання й управління у сфері книговиробництва, книгорозповсюдження й споживання книги в умовах формування книжкового ринку й інформатизації суспільства, а в остаточному підсумку — на повне й всебічне задоволення суспільних і державних потреб у книжковій продукції.

Тому зрозуміло, що у центрі державної політики повинні перебувати загальнодержавні інтереси. Досягнення ж визначених рубежів розвитку книговидання й книгорозповсюдження в цілому має забезпечити розв’язання великомасштабних завдань державного будівництва зі створенням можливості повного доступу до будь-якої сфери знань, поданих у книгах, для будь-якого члена суспільства в потрібний час у будь-якому місці й у необхідному обсязі. Так виглядає формула книговидання в інформаційному суспільстві й завдання державної політики в цій галузі.

Найважливішими факторами, що обумовлюють формування перспективної моделі книговидання, залишаються: демократизація суспільства, розвиток ринкових відносин, посилення значимості книги у всіх сферах життєдіяльності людини, формування інформаційного суспільства тощо. Ставши необхідною й доступною кожному члену суспільства, книга не втратить свого престижу й у майбутньому.

Формування особистості, здатної цілеспрямовано опановувати знання, усвідомлено здобувати духовний досвід, котра вміє творчо реалізовувати своє інтелектуальне багатство — це вища мета книговидання, як і будь-якого іншого суспільного культурного інституту. Самоцінність книговидання полягає у властивих йому функціях: збереженні й збільшенні нагромадженого людством знання, розповсюдження цих знань і духовних цінностей, як у просторі, так і в часі. Орієнтирами видавничої діяльності неодмінно повинні стати гуманістичні ідеали й загальнолюдські цінності, а також інформаційні потреби особистості.

Забезпечення ж ефективної реалізації державної політики — прямий обов’язок держави в особі Держкомтелерадіо України. Ця політика має бути гнучкою й мобільною, їй потрібно мати фінансове, нормативно-правове, нормативно-технічне й науково-методичне забезпечення, залежно від об’єктивно складних соціально-економічних обставин і зміни стану й тенденцій у книжковій галузі. У цьому зв’язку державну політику необхідно щорічно аналізувати й коригувати — її цілі, завдання, напрями, функції, форми реалізації, що, безумовно, потребує постійного (протягом кожного року) відстеження й виявлення причин і наслідків зміни ситуації в книговиданні, книгорозповсюдженні та книгоспоживанні. Державна політика може виявитися малоефективною, якщо не буде щорічно співвідноситися з реальними змінами, що відбуваються в книжковій галузі й у суспільстві. Крім того, щоб здійснювати ефективний контроль над дотриманням суб’єктами книговидання чинних нормативно-правових і нормативно-технічних актів, необхідно вести постійний аналіз цих документів, контролювати ефективність їх виконання або причини й наслідки їх "неспрацьовування" для того, щоб вчасно розробляти рекомендації щодо їхньої зміни, або прийняття нових актів, що сприяють повноцінній реалізації державної політики.

Усе це свідчить про те, що розроблення рекомендацій — тільки початкова стадія в справі створення механізму державного регулювання процесів книговидання та книгорозповсюдження для державних потреб. Отже, продовження науково-дослідних розроблень в аналізованій галузі, особливо в контексті комплексного розв’язання проблеми (книговидання, книгорозповсюдження, книгоспоживання) — нагальна потреба. Розроблення й обґрунтування пріоритетів в усіх напрямах державної політики, створення системи взаємозв’язку і механізму взаємодії суб’єктів книжкової справи, сприяння організації й розвитку регіональної політики в галузі книжкової справи, міждержавного та міжнародних аспектів її — усе це має бути предметом постійної уваги держави.

У галузі книговидання, у справі забезпечення книжковою інформацією всіх соціальних, професійних, національних прошарків і груп населення проблеми, пов’язані з духовністю, освітою, вихованням, наукою, культурою, моральністю, поінформованістю суспільства — повинні бути першочерговими для держави: немає цивілізованого суспільства — немає й держави, що стабільно розвивається. Звідси державна політика, по суті, це не тільки інструмент державного регулювання процесів сучасного книговидання, а й ключ до одержання українським суспільством статусу інформаційного.

В основу публикации положены результаты научных исследований, проведенных Книжной палатой Украины, аналитические данные и выводы Украинской ассоциации издателей и книгораспространителей о состоянии и тенденциях в сфере книгоиздания и его исключительной роли в развитии человека и государства, обозначены проблемы, имеющие место в книгоиздательской отрасли, подчеркнута необходимость осуществления государством ряда масштабных мероприятий по их решению.

Статтю опубліковано у часописі «Вісник Книжкової палати України», 
№ 1 (174), січень 2011 р.