ДРУГИЙ ПІВДЕННОСЛОВ’ЯНСЬКИЙ ВПЛИВ — вплив південнослов’ян. писемності на східнослов’янську, пов’язаний з реформаторським культур.-осв. рухом 14 ст., започаткованим на Афоні (Греція) й поширеним у правосл. країнах Балкан, з орфогр. реформами тирнов. патріарха Євфимія в Болгарії в кін. 14 ст. та Костянтина Костенецького в Сербії на поч. 15 ст., а також діяльністю послідовників їх справи, болгарів за походженням, які працювали в Україні, Росії, Білорусі — моск. митрополита Кипріяна та київ. митрополита Григорія Цамблака. Він виявився (на відміну від «першого» впливу в часи засвоєння старослов’ян. писемності в добу Київ. Русі) в поширенні традицій тирнов. школи книжності та норм Євфиміївської реформи у сх. слов’ян. Термін «другий південнослов’янський вплив» уведений до наук. термінології на поч. 20 ст. О. Соболевським. У 15 ст. старший давньорус. півустав замінюється молодшим півуставом південнослов’ян. типу, в орфографії переважно засвоюються фонет.-орфогр. норми, проте використання їх має штучний характер. На почерках рукописів того часу відбивається і вплив грец. мінускульного письма. З’являються нові накреслення літер а, е, и, в, ж, з, к, т, ч, ъ, ь; поновлюється літера ж; розширюється вживання букв ψ(зам. пс), ξ (зам. кс), ы (зам. ъı), оу (зам. у), θ, s; дедалі частіше відсутня йотація а; ъ, ь пишуться після плавних та ін. У цей період набуває розвитку пунктуація, з’являється кома в тому значенні, в якому вона вживається й тепер, змінюються функції крапки, крапки з комою та двокрапки. В оформленні рукописів починають використовувати геометр, та росл. орнаменти, у заголовках книжок, статей з’являється в’язь та ін. В Україні цей вплив відчувався з кін. 14 ст. і тривав до 20-х pp. 17 ст. включно, проте він не спричинив радик. змін у традиц. правописі. З ост. чверті 14 ст. починається процес унормування староукр. графіко-орфогр. узусу реліг. письменства, який триває протягом століть (до 1619) у змаганні та взаємодії двох правопис. систем: давньоукр. та південнослов’янської. Це призвело до вироблення на кін. 16 — поч. 17 ст. більш-менш унормованої системи правопису, що складалася з орфограм давньоукраїнських, нових староукраїнських (напрацьованих у 14 — 15 ст. і закріплених у 16 ст.) та південнослов’янських. Правописна система ділової писемності, ґрунтуючись на давньоукр. орфограмах, розвивалася поступово і майже самостійно. Внаслідок Д. п. в. сталися лише часткові зміни в її графіч. системі (напр.: на поч. 15 ст. літера ъı була замінена південнослов’ян. графемою ы, протягом 15 ст. — 1-ї пол. 16 ст. у поступається місцем графемі ү (— ук), з 2-ї пол. 15 ст. літери є широка та є вузька поступово замінюються графемою ε). Окр. південнослов’ян. орфограми були закріплені в граматиках Лаврентія Зизанія (1596) та Мелетія Смотрицького (1619).

Літ.: Соболевский А. И. Южнославян. влияние на рус. письменность в XIV — XV веках (Речь, читанная на годичном акте Археол. ин-та, 8 мая 1894 г. проф. А. И. Соболевским). СПб., 1894; Жуковская Л. П. О втором южнославян. влиянии. «Die slawischen sprachen», 1982, в. 2; Харалампиев И. Езикьт й езиковата реформа на Евтимий Търновски. София, 1990.

Л. А. Гнатенко.