Творчість Котляревського як основоположника нової української        літератури й літературної мови висвітлюється в історії української літературної мови певною мірою непослідовно й суперечливо. З одного боку, дослідники постійно підкреслюють величезну роль "Енеїди" Котляревського у процесах формування нової національної літератури й літературної мови на демократичній основі, з другого — в літературознавчих і мовознавчих працях існує традиція негативної оцінки жанрової специфіки "Енеїди". У багатьох дослідженнях мови "Енеїди" повторюється положення про те, що обраний Котляревським жанр бурлеску, травестійно-сміховий характер поеми значно обмежив можливості автора у використанні багатства народної мови й зумовив деяку збідненість і однобічність відібраного лексичного матеріалу.

  Положення про певну неповноцінність обраної Котляревським художньої форми твору грунтується на давній традиції трактування бурлескно-травестійного жанру як низького.

      Проте вже з другої половини XIX ст. у працях видатних представників української науки, зокрема у І. Франка, виявився й глибший підхід до оцінки "Енеїди", її демократичного характеру, проникливе розуміння тієї вирішальної ролі, яку відіграла поема у формуванні нової української літературної мови.

  У світлі останніх досліджень середньовічної народної сміхової культури, здійснених вітчизняними та зарубіжними ученими, що внесли кардинальні зміни у погляди на участь цієї культури у формуванні нових західноєвропейських літератур і літературних мов, з нових позицій треба розглядати факт зародження нової української літератури у формі   бурлескно-травестічного жанру. Становлення національних культур європейських країн відбувалось під величезним, часом визначальним впливом народної сміхової культури. "Смеховая и народно-языковая фамильяризация мира,— зазначає М. М. Бахтін,— исключительно важный и необходнмый этап на пути становления свободного научно-познавательного и художественно-реалистического творчества европейского человечества" [Бахтин М., 1970, С. 110].

   Травестійно-пародійне слово зіграло вирішальну роль у розвитку демократичної культури Західної Європи, допомагаючи формувати літературні мови європейських націй. "Европейские литературные языки,— пише М. Бахтін,—французский, нсмецкий, английский — были созданы в процессе разрушения зтой иерархии, причем смеховые и травестирующие жанры позднего Средневековья и Возрождения — новеллы, масленичные игры, соти, фарсы и, наконец, романы — формировали эти языки. Французский литературно-прозаический язык был создан Кальвином и Рабле, но и язык Кальвина, язык средних слоев населения ("лавочников и ремесленников") был намеренным и сознательным снижением, почти травестией священного языка Библии" [Бахтнн М., 1975, С. 435].

     Слід вбачати історичну закономірність у тому, що нова українська література почалась із "Енеїди" І. Котляревського — твору бурлескно-травестійного, написаного народнорозмовною мовою, глибоко зануреного у джерела національного сміхового фольклору. В умовах соціального й національного гноблення, з денаціоналізованими верхніми верствами суспільства народ виступав як єдиний хранитель національної пам'яті і творець та охоронець національної культури. Отже, формування нової літератури і літературної мови могло відбуватися на єдиній основі — основі народної культури.

    Закорінена в народній сміховій культурі бурлескно-травестійна форма, органічно пов'язана із староукраїнською гумористичною традицією віршів мандрівних дяків, шкільної драми, з елементами української і російської сатиричної літератури, була на той час найбільш придатною для здійснення кардинальної зміни літературної традиції — переходу від релігійно абстрактної тематики до зображення реального народного життя.

       В "Енеїді", як у творі вже нової літератури, спостерігається перехід від ідейно-естетичної обробки відомої літературної версії до творення нової художньої структури, опертої на національне життя і народну національну традицію.

      Форму класичної епопеї І. Котляревський заповнив світом  сучасних йому речей і понять: "Вся тогочасна Україна з її панами й підпанками, полковниками, представниками академічної премудрості, суддями й представниками нової бюрократії, козацтвом і регулярною армією, нарешті, селянством — проходить перед нами в "Енеїді". Військові сцени з усім різноманітним антуражем воєнного побуту і мирний побут з його поминками, бенкетами, похоронами та іншими проявами буденного життя, що сповнюють майже кожну частину поеми, представлені окремимикартинками" [Шамрай А. П., C. 34].

     Численні розгорнуті описи народного одягу, їжі, ігор, битв і под., нагромадження назв  побутово-етнографічних реалій ніяк не можна вважати недоліком твору. Навпаки, це одне з найбільших досягнень поеми, що зробило її своєрідною етнографічною енциклопедією тогочасного українського народного життя. Характеризуючи лексичні особливості мови "Енеїди", слід говорити про їх надзвичайне багатство, а не про збідненість. У порівняно невелику за обсягом поему Котляревському вдалося ввести надзвичайно багатий лексичний матеріал народної розмовної мови. В "Енеїді" зафіксовано близько семи тисяч слів найрізноманітніших семантичних груп. Найширше представлена етнографічно-побутова лексика: назви одягу, їжі, житла, хатнього інтер'єру, сільськогосподарських знарядь, народних ігор, назви спорідненості та свояцтва тощо, серед них переважають слова з конкретним видовим значенням.

     В "Енеїді" представлені й різні шари запозиченої лексики, зокрема військової: муштра, муштрувати, баталія, армія, ранжир, бомба, артикул, депо, лагер, пікет, мундир, флот, провіантмейстер, крігсцальмейстер, велонтир, палом та ін.; побутової: капот, портшез,ридван, презент. Запозичення наведені у народній усно-розмовній трансформації.

   Дослідники мови "Енеїди" неодноразово відзначали синонімічне багатство твору. Для позначення ряду предметів, ознак, дій автор вводить у текст надзвичайно широкі ряди синонімів, лексико-семантичні варіанти слів. Найбагатшою в "Енеїді" є дієслівна синоніміка, що свідчить про динамізм стилю поеми.

    Котляревському вдалося ввести в "Енеїду" основний словниковий склад народної побутової мови, що значною мірою визначило місце поеми в процесі формування нової української літературної мови на демократичній основі. Представлена у творі багата синоніміка, численність лексичних варіантів слід розглядати як цілком закономірне і позитивне явище на початковому етапі формування літературної мови.

     Обраний Котляревським бурлескно-травестійний жанр поеми зумовив й відповідний добір мовних засобів. Художня структура "Енеїди" — численні гіперболізовані картини битв, бенкетів, детальний опис побутово-етнографічних реалій тощо — вимагала мовного вираження через численні довгі переліки, що давало авторові найширші можливості для введення лексики у всьому її багатстві й різноманітності.

     Мова поеми повністю орієнтована на усне розмовне мовлення з такими характерними його рисами, як фамільярність і експресивність. Народнорозмовна стихія визначає не лише лексичний і фразеологічний рівень тексту поеми, а й словотвірний (Енеєчко, Анхизенко, Агамемноненко, Лавися та ін.) і синтаксичний (Енея не любила — страх; Забув і в Рим щоб мандровать; Гребнули раз, два, три, чотири. Як на! — у берега човни; Юнона з Турном як шутила, Еней про теє ні гу-гу).

     З європейською літературною традицією, генетично пов'язаною з народною сміховою культурою (зокрема, з творчістю Рабле, Сервантеса, італійською та іспанською середньовічною комедією тощо), споріднюють "Енеїду" і такі її стильові особливості, як гіперболізація (Служили у троян, два брати, із них був всякий Голіаф; Широкоплечий і мордатий, і по вівці цілком глитав), знижено-пародійне зображення трагічного (Асканій більше всіх тут хлипав і губи так собі задрипав, Що мов на його сап напав; Враг на врага скакав, мов блохи, Кусався, гриз, щипав, душив), підкреслено-матеріальне, гротескне зображення тіла з відповідним добором лексичних засобів (Із носа бризнула кабака, у Турна околів в ногах; Но в лагері найшли різниці, Лежали битих м'яс копиці, Печінок, легкого, кишок; Пішли кулачні накарпаси, В виски і в зуби стусани, Полізли тельбухи, ковбаси, Всі пінили, як кабани), широке застосування фамільярно-вуличної мови, вульгаризмів, лайок (мовчать! Праскверна пощекухо! – Юнона злобна порощить. – Фіндюрко, ящірко, брехухо! Як дам! очіпок ізлетить;Поганий, мерзький, скверний, бридкий, Нікчемний, ланець, кателик! Гульвіса, пакосний, престидкий, Негідний, злодій, Єретик). Зазначені мовностильові риси поеми свідчать не про художні прорахунки її автора, а про підпорядкованість її дії єдиної художньої закономірності.

      Слід відзначити й таку мовностильову рису "Енеїди", як введення в текст елементів інших мов (церковнослов'янської, латинської), а також застосування макаронічної мови (суміші українських і латинських чи псевдолатинських елементів) і "очуднювання" мови за допомогою деформації слів.

      Мовне багатоголосся пародійно-травестійної літератури відігравало важливу роль у боротьбі з властивим середньовічній культурі ієрархічним поділом на високі й низькі жанри, за кожним з яких було закріплено певний канонізований тип мови.

   Вводячи в розкуту мовну стихію "Енеїди" зображальні елементи, властиві тогочасним високим літературним стилям, І. Котляревський висміює, пародіює їх канонізовану мертву мову, висміює  мову тогочасної класицистичної літератури,  типові стильові елементи сентименталізму, вислови романсно-пісенного походження. Пародіюючи мертву латинь і церковнослов'янську мову, а також відірвані від народного джерела літературні стилі свого часу, Котляревський підкреслює перевагу живої народнорозмовної мови.

     Безперечно, "Енеїда" лише частково вирішила проблеми формування нової української літературної мови. Введена Котляревським в художній твір розмовна українська мова була ще одностильовою. Проте своєю творчістю автор спростував негативне ставлення тогочасних реакційних сил суспільства до самої можливості створення літератури мовою українського народу. Вийшовши з багатої, життєстверджуючої стихії народного сміху, "Енеїда" наблизила українську літературу до свого народу і вивела її на новий демократичний шлях розвитку. У цьому й полягає епохальне значення її в історії української культури.