Ми читаємо. Це є елементом культури, її невід’ємною частиною. І хоча наш стрімкий час пропонує сьогодні дедалі досконаліші технології й тонші засоби комунікацій, світ людських почуттів залишився тим же, що був у людей позаминулого століття. Ми точно знаємо, через що Онєгін посварився з Ленським. Але чому неодмінно потрібно було стрілятися й чому їхня дуель була неминуча, можемо тільки здогадуватися. Щоб зрозуміти сенс учинків людей минулого, нам необхідно знати їхнє життя, і тоді ми зрозуміємо літературу XIX століття.

Чому, говорячи про коло сьогоднішнього нашого читання, доречно пригадати століття XIX? Сучасному читачу буде цікаво дізнатися, що практику читання було введено в культуру саме жінкою. Входження жінки у світ, що склався як «світ для чоловіків», почалося з літератури. Чоловічий світ того часу — це державна служба або військова кар’єра, жіночий світ — сім’я, діти, церква та книги. Петровська епоха зажадала від жінки письменності. Думка суспільства тієї пори вже сформувала своє ставлення до жінки неписьменної: вона вважалася обмеженою, нерозумною й висміювалась у сатиричних творах, зокрема Фонвізіним.

Наприкінці ХVIII — початку XIX століття письменних жінок було вже досить багато. Більше того, вони створили своєрідну субкультуру — епістолярний жанр, або, простіше кажучи, писання листів. Висловлювати свої почуття в листах стало невід’ємною рисою часу. У жіночому світі, крім листів, з’являється художня література, сприйнята суспільством спочатку як забава. Її роль — забезпечувати й обслуговувати дозвілля. Та вже дуже скоро художня література стає не «колиханням няньки», а повірницею, порадницею, подругою, духовним наставником зрештою.

На початку XIX століття з’являється абсолютно нове поняття — жіноча бібліотека. Жінки долучаються до кращих зразків європейської та російської літератури. Навички до читання змінюють образ самої жінки. Прагнення наблизитися до образу західноєвропейської світської жінки приходить із літератури. Під впливом творів Руссо зароджується романтизм із його прагненням усього природного, тягою до природи. Досить поглянути на портрети тієї доби, щоб побачити, як живі вирази облич по’єднуються з новою манерою вдягатися. Замість перук стає модним живе волосся. З’являються «онєгінські» сукні. Висока талія, відкриті груди й плечі — таке собі дитя природи, якийсь романтичний ідеал. Прагнення «природного» справило величезний вплив на сім’ю. Вся Європа раптом повернулася обличчям до образу матері-годувальниці. Годувати дитину груддю стало обов’язковою рисою гарної матері. Її висока оцінка суспільством позначилася в тому, що материнське, жіноче виховання в родині почало визнаватися основним у житті людини. І одним із головних моментів виховання й освіти була, звісно ж, книга.

А в наше століття, у наш час, коли ми ще недавно вважалися, даруйте за штамп, «найбільш читаючою країною світу», повинна бути і найбільш читаюча жінка світу. І так воно й було. Якихось півтора-два десятки років тому хороша книга поціновувалася на рідкість високо, її «діставали», як і дефіцитні продукти. Але попри дефіцит хороших книг, більшість людей роками збирали бібліотеки. За книжковими полицями складали думку про людей, які живуть у домі — за принципом «скажи мені, що ти читаєш, і я скажу тобі, хто ти». Книгами обмінювалися, їх давали почитати, щоб потім обговорити. У колі знайомих завжди пошепки називали одного-двох, яким не варто було давати книг, вони їх «зачитували», тобто не повертали.

Якщо зайти до бібліотеки сьогодні, здається, що час зупинився в цих стінах. Якщо бібліотеки й потрібні, то радше як можливість отримати швидку одномоментну інформацію чи безкоштовного Незнанського, Леонова, свіжий детектив Мариніної. «До бібліотеки ходять студенти, школярі, пенсіонери, безробітні. Дуже часто школярі беруть читати книги, програмні твори з літератури. З українських сучасних письменників, які користуються найбільшою популярністю загалу — Ліна Костенко, Валерій Шевчук, Дмитро Білоус, Івана Багряний й твори класиків. Пенсіонери частіше за все беруть читати детективи й любовні романи. У основній масі читають періодику — «Натали», «Домовой», «Лизу», «Наш», «Медведь», «Бизнес», «Посредник», «Авізо». Частість відвідування бібліотеки така ж, як завжди: влітку — затишшя, початок навчального року — активність», — це спостереження працівника бібліотеки.

Письменник Андрій Курков: «Як у будь-якій країні, люди найохочіше читають розважальну літературу. Можна сперечатися про рівень цієї розважальної літератури в нас і в інших країнах, але ми споживаємо в основному російську літературу, де є нормально написані книги. На першому місці йде Мариніна. Чому Мариніна одна з найкращих російських письменниць? Ну, насамперед тому, що за суто західним зразком змогла створити персонаж, який переходить із роману в роман, — Каменську. За Мариніною йде ціла когорта письменниць, які працюють у такому ж руслі, включаючи містифікації, коли шість-вісім літераторів пишуть під одним жіночим псевдонімом. У Росії, крім цього, набирає обертів і серйозна література, її починають видавати дедалі більше. Серед популярних — Людмила Улицька, у неї дуже високий рівень, гарна серйозна проза. Щодо успіху «дамських» романів у великої частини суспільства, — вони, як і серіали, є своєрідними ліками і до літератури жодного відношення не мають.

У країні, де суспільство нестабільне, потрібна духовна компенсація. 70% читачів у нас і на Заході — жінки. Їм потрібна романтика, якої бракує в житті. Любовні романи, як правило, «передираються» із західних зразків, змінюються прізвища, міста, місце роботи, але використовуються схеми та конструкції. На Заході видавців такої літератури ніхто не вважає за видавців. У принципі це фабрики, що замовляють літераторам певний сюжет із певною фабулою (якісь любовні історії), а ті нарощують літературне «м’ясо». Подібна писанина не відноситься до літератури. Це, як я вже казав, ліки, котрі повинні заспокоювати душу, і саме так їх треба сприймати.

Взагалі, у нас зник культ книги, що насаджувався, практично насильно, весь радянський час. Тепер книга стала просто необов’язковим товаром, необов’язковим явищем. У принципі, я вважаю, що кожна нормальна людина, у якої є вільний час і бажання відвернути свої мізки від реальності, має цікавитись літературою, не обов’язково детективною, і спробувати знайти щось цікаве для себе.

Є світова літературна еліта, популярна в кожній окремо взятій європейській країні. Вони, як раніш Євтушенко й Вознесенський, їздять і збирають своїх шанувальників, виступають, потім їдуть творити. Вони кумирами й залишилися, але кумирами старшого покоління. А у молоді, у тридцятирічних немає своїх літературних кумирів. От, наприклад, згадана Мариніна — так, її читають, вона розважає, але я не впевнений, що прийдуть на її авторські зустрічі. Хоча не заперечую, щоб у нас з’явилися свої українські Мариніни — тоді на цьому тлі щось виросло б».

Психотерапевт Сергій Самар:

«Я переконаний, що важливі функції людини, і фізіологічні в тому числі, квантуються, — наприклад, сприйняття інформації. Ось у пташок є якийсь квант вражень — зорових, слухових, нюхових, дотикальних, який за добу слід відпрацювати. Якщо денній пташці збільшити яскравість освітлення, у неї коротшає доба. Тобто коли вона відпрацювала квант своїх зорових вражень, вона лягає спати. А якщо зменшити освітлення, доба у пташки стане довшою. Я підозрюю, що у нас теж є такий квант. Щоправда, суспільство запроваджує свої обмеження: робочий день, наприклад, не дозволяє лягти спати, коли квант наших зорових вражень уже відпрацьований і хочеться заснути, відключитися.

Як живуть сільські жителі, вільні від обмежень цивілізації? Вони зі сходом сонця встають, із заходом лягають, у них доба то довша, то коротша, тривалість сну також залежить від тривалості темного часу доби. Влітку вони активні, зимою пасивні. Люди, ізольовані від природних впливів, мають це якось заповнювати, наприклад, спілкуванням з іншими розумними людьми, а якщо вони недосяжні — читанням рукописів, листами. Епістолярний жанр був свого часу популярним. Це насичувало, людина отримувала свій квант вражень. Йшов час, з’явився друкарський верстат, книги і стало можливо вибирати з ким із розумних людей спілкуватися. Пошукав на полиці, вибрав Толстого і поспілкувався, набрид Толстой — вибрав Чехова. Причому спілкування з розумною людиною через книгу має ще таку перевагу, що ти можеш не чекати, поки у твого співрозмовника з’явиться вільний час для спілкування, можеш будь-якої секунди його перервати, закривши книгу. З появою радіо й телебачення можливості спілкування ще розширилися, хоча це вже не обов’язково спілкування з розумними людьми — просто з різними. А якщо врахувати, що на кожного городянина звалюється величезна кількість вражень — радіо, музика, реклама — стає зрозуміло, чому людина так швидко насичується, стає недопитливою. А ситий жодних зусиль не хоче докладати. Тому читається в основному література, котра не потребує зусиль, — розважальна».

Виходить, сьогодні література стала більше ліками, аніж грою розуму. Вислухавши думки фахівців в області людського духу, хочу повернутися до нашої головної теми: хто сьогодні читає більше? Як коло читання допомагає нам у суєтному й непростому житті?

Пригадую вчительку моєї дочки. Вона казала нам, батькам:

— Подивіться на дівчат! Вони читають, починаючи з першого класу, і що старшими стають, то більше читають. А в хлопчаків інтерес до книги немов «прокидається» ближче до старшої школи. Звісно, не в усіх і не завжди. Інші хлопці не менше від дівчат люблять книги, та здебільшого вони радше підуть грати у футбол, аніж візьмуть книгу. Дівчатка ж люблять книгу по-справжньому.

Можливо, сама природа заклала в жінці цю незнищенну потребу читати. Щоб на ніч казку дітям розповісти, щоб чоловіку в потрібний момент процитувати думку розумного письменника, а собі... щоб після дня, сповненого турбот, коли вся сім’я вгамувалася, впасти з гарною книжкою й забутися над любовним романом або детективом.