У статті розглядається інфраструктура дитячого українського книговидавництва. Автор класифікує видавництва дитячої книги за рівнем дотримання стандарту ДСТУ 29.6-2002 та аналізує його вплив на загальну якість дитячої книги.

This article is about the ufrast nature of ukrainian children bookprinting. Author is clasifeing publighing houses of children book the accoding to the level of following the standart SSTU 29.6-2002 and is analising its influense on jeneral quality of children book.

На сьогодні до інфраструктури дитячого книговидавництва України входять одне державне підприємство "Веселка" та майже 20 недержавних видавництв і фірм. Кожне видавництво намагається визначити свою позицію на сучасному вітчизняному книжковому ринку: одні вже утвердилися на ньому, інші лише починають роботу. Випуском оригінальної та перекладної художньої, науково-художньої дитячої літератури традиційно займається "Веселка"; видавництво І. Малковича "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" спеціалізується на виданнях для наймолодших читачів, такого ж самого спрямування видавництва "Гроно", "Грайлик"; пізнавальну та ужитково-розвивальну літературу для дітей випускають "Аверс", "Богдан", "Освіта", "Школа"; ліцензійну перекладну літературу переважно художнього характеру видає "Махаон-Україна".

Звичайно ж, ці видавництва різняться між собою за своєю належністю, віковою аудиторією, тематичними аспектами. Відрізняються вони також і своєю продукцією.

Як відомо, якість видання визначається за різними аспектами. До критеріїв якості входять і вдало дібраний та опрацьований текст, і дизайн, і оздоблювальні матеріали видання, а також правильне поліграфічне оформлення. Якщо всі критерії мають творчий харектер, то останній з них чітко визначений галузевими стандартами. Для дитячих видань існує окремий стандарт: ДСТУ 29.6–2002 "Видання для дітей. Поліграфічне виконання" [1].

Метою дослідження є класифікація видавництв дитячої книги за рівнем дотримання стандарту ДСТУ 29.6–2002 та аналіз його впливу на загальну якість дитячої книги.

Завданням роботи є визначення основних типів видавництв, зорієнтованих на дитячу аудиторію, аналіз якості їх продукції відповідно до поліграфічних норм виконання.

Об'єктом статті стали українські видавництва, що випускають книги для дітей віком до п'яти років за роки незалежності України.

Предметом дослідження є книги для дітей, що вийшли друком у названих видавництвах.

Та для початку трохи про історію книговидання для дітей в Україні.

Першою друкованою кириличним шрифтом книжкою для дітей вважають "Буквар" Івана Федорова, виданий 1574 року у Львові [2]. Його хрестоматійна частина містить зразки тогочасної художньої, а також пізнавальної літератури для дітей.

У ХVII–XVIII століттях жанрово-видова палітра дитячої літератури помітно збагачується: поряд з абетками, граматиками, букварями з'являються твори, написані в жанрі повчань, настанов, бесід дорослих з дітьми. У навчальних книжках збільшується кількість текстів для читання. Наприкінці XVIII століття формується пізнавальна книжка, енциклопедія для дітей, активно розвиваються жанри подорожі, пригодницького, історичного оповідання, "дитячі" жанри художньої літератури. Книжку оздоблюють буквицями, заставками, орнаментом, гравюрами.

Репертуар нової української дитячої книги бібліографи починають з "Букваря славено-русскаго языка... к поученію посполитаго юношества в школах парафіяльних", виданого 1816 року. У 1816–1850 роках вийшло 14 назв книг навчального характеру. Першою художньою дитячою книжкою в новій українській літературі вважають "Читанку для малих дітей дошкільного і домашнього употребленія сочиненную" М. Шашкевича, видану в 1850 році накладом у 5 тис. примірників "Галицько-руською Матрицею".

Велике значення для розвитку української дитячої книги мало створення 1868 року у Львові товариства "Просвіта". Також в Галичині наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття з'явилися перші періодичні дитячі видання різного тематичного спрямування, адресності, соціально-політичного ухилу – "Ластівка", "Весна", "Рідна школа". Найпомітнішим явищем у тогочасній дитячій періодиці стали журнали "Дзвінок", "Світ дитини", "Дзвіночок" [3].

До репертуару художньої книги для дітей входили твори практично всіх відомих українських письменників тієї доби. Скажімо, ще за життя Т. Шевченка його пейзажна лірика й автобіографічна поезія ввійшли до всіх шкільних читанок.

Хоча поезії, байки, притчі Г. Сковороди, гумористичні оповідання та повісті Г. Квітки-Основ'яненка, вірші, байки Є. Гребінки ще важко назвати творами для дітей, вони викликають жваве зацікавлення малих читачів.

Починаючи з Т. Шевченка, тему дитинства не обминає жоден відомий український літератор.

Багату літературну спадщину, адресовану юним читачам, залишили Олена Пчілка, У. Кравченко, Борис і Марія Грінченки, О. Лотоцький.

Видатним теоретиком і практиком дитячої літератури вважається І. Франко. Письменник творив для дітей не принагідно, а серйозно й цілеспрямовано, прагнучи виховувати найкращі людські якості у маленьких читачів за допомогою поетичного слова. Як тонкий психолог, І. Франко намагався всі свої твори для дітей зробити цікавими і в працях не раз згадує про це, як про необхідну вимогу до дитячого твору [4].

У 1917–1918 роках, попри всілякі ідеологічні перешкоди, в українську дитячу літературу постійно приходили талановиті автори, народжувалися нові жанри, оновлювалась манера оповіді. Так, у другій половині 20-х років ХХ століття з'являються перші пригодницькі та науково-фантастичні твори, яких дореволюційна література для дітей не знала. Популярними стають так звані шкільні повісті. Нового звучання набуває літературна казка, розвиваються історична проза й драматургія для дітей [5].

Після відкриття в 1933 році московського "Детгиза" у березні 1934 році аналогічне видавництво відкривається в Україні – "Дитвидав". Протягом першого року існування "Дитвидав" випускає у світ 125 дитячих видань.

У 1934 році систему ДВУ ліквідовано і всю державну мережу видавництв УРСР фактично підпорядковано московському Госиздату.

На сьогодні сформована видавнича інфраструктура в Україні поки що не означає добре структурованого репертуару видань для дітей належної якості – і за змістом, і за формою. Між читацьким попитом та видавничим пропонуванням на ринку дитячої літератури ще існує чимало розбіжностей. Однією з них є бажання покупців мати професійно виконану книгу, яка відповідала б поліграфічним стандартам, а отже, і стандартам якості. А з боку видавництв – небажання чи неспроможність витрачати час і кошти на дотримання цих стандартів. За дотриманням стандартів українські видавництва можна класифікувати так:

Перший тип – видавництва, які пильно стежать за видавничими стандартами.

Найвиразнішим представником цього типу є видавництво "Веселка", за радянських часів єдине в Україні видавництво літератури для дітей.

Протягом 90-х років "Веселка" підготувала та видала понад 600 назв книжок загальним накладом до 50 млн. примірників, розширила популярні тематичні розділи й започаткувала нові серії, повернула із забуття десятки імен українських письменників та майстрів перекладацької справи, випустила у світ низку книжок сучасних українських поетів [6, 25].

Але через брак коштів видавництва не дотримуються деяких важливих пунктів стандарту, наприклад, менша за допустиму маса паперу, погана якість ілюстрацій (через дешеві фарби, насиченість ілюстрацій не відповідає нормам, вони розпливаються тощо [1, 4–5]). Тому видання програють у зовнішньому наповненні. Сучасна дитина звикла до яскравих зображень. Вони, зрозуміло, на книжкових полицях вирізняються, отже, швидше розкуповується. А продукція даного типу видавництв майже не дає прибутків.

Другий тип видавництв більш поширений на нашому ринку.

Це видавництва, які, намагаючись випускати дешеву продукцію, не завжди дотримуються стандартів з поліграфічного оформлення. Відбувається економія на титульних сторінках, оформленні бібліографічних та вихідних даних тощо. У підготовці видання до друку книговидавці прагнуть заощадити на редакторській та коректорській роботі, від чого потерпає текст. Майже вітсутні художні та технічні редактори, що позначається на дизайні видань. Адже виконання таких норм передбачає професіоналізм, потребує часу для досконалої підготовки видання, а отже, і додаткових витрат. А ще слід розуміти, що стандарти, надто у виданнях для дітей, мали на меті запобігти негативному впливові на здоров'я читача. Саме для цього у стандарті чітко зазначається насиченість ілюстрацій, їхнє співвідношення з текстами, величина кегля та шрифти у книжках для кожної вікової групи [1, 3].

Водночас видавництва даного типу намагаються втримати свої позиції на вітчизняному ринку яскравістю поліграфічного оформлення та оригінальністю змісту. Конкуренція, звичайно, сприяє розширенню асортименту, оригінальності рішень. Тут і книжки-витинанки, і використання різноманітних матеріалів, і книжки-складанки... Але в той же час бачимо дешеву й неякісну продукцію, яка може зіпсувати дитині зір або й зовсім відохотити від читання.

До третього типу ми віднесли видавництва, які творять продукцію в усіх відношеннях якісну. Такі книги мають більшу вартість, ніж видання двох попередніх типів, але приємно засвідчити, що все ж на нашому вітчизняному ринку існують по-справжньому професійні видавництва. Ціни на такі видання теж високі, але попит від цього не зменшується. Тут можна назвати київське видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА".

На ринку книги для дітей видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" – це ексклюзивні українські дитячі книжки для читачів від 2 до 102 років (так визначає читацьку аудиторію власник видавництва).

Засноване 1992 року українським поетом Іваном Малковичем.

Назву видавництва було запозичено в Івана Франка. В оповіданні класика малий школяр Грицько на батькове запитання "А що ви сьогодні вчили в школі?" слухняно відповів: "А-ба-бу-га-ла-магу". Себто – абетку.

За кількістю назв та накладами воно не може конкурувати з "Веселкою". Але за якісними показниками продукції видавництву І. Малковича, певно, сьогодні в Україні немає рівних. Видання "А-Ба-Би..." відзначаються особливою ошатністю, розкішністю художньо-технічного оформлення, високою мистецькою вартістю ілюстративного матеріалу, поліграфічним виконанням європейського рівня. Критики вважають, що І. Малковичу вдалося створити естетичний еталон дитячої книжки. Саме з його видавничою продукцією пов'язаний перший випадок придбання авторських прав зарубіжними видавцями в незалежного українського видавця: йдеться про купівлю нью-йоркським видавництвом Alfred A. Knapf прав на книжку "Котик і півник" (літературне опрацювання І. Малковича, ілюстрації К. Лавра, переклад англійською М. Онищук) [6, 26–27].

Висока якість видавничого виконання зумовлює також високі ціни на продукцію "А-Ба-Би...", за що часто дорікають. Та це, мабуть, не проблема видавництва І. Малковича, а проблема ринку книги для дітей в Україні, який, на жаль, ще не наповнений різноманітною за ціною і за накладами продукцією.

Видавництва, які спеціалізуються на дитячій літературі, намагаються задовольнити різноманітні смаки своїх читачів. Це стосується як зовнішньої привабливості, так і якісного поліграфічного оформлення. Проте акценти розставляють по-різному: перші – дотримуючись видавничих стандартів, не звертають увагу на уподобання молоді. Другі – істинно ринкові видавництва, ставлять за мету отримати прибутки, а тому роблять свою продукцію привабливою зовні, нехтуючи елементарними видавничими нормами. І, нарешті, третій вид – талановите поєднання всіх аспектів якості у видавничій продукції "А-Ба-Би...", яке, сподіваємося, стане прикладом для інших видавництв українського ринку.

І наостанку: " Дитячі книжки можна поділити на дві основні категорії. До першої належать книжки, які я порівняла б із дзигою: покрутить дитина дзигу, та їй поспіває-прогуде одну й ту саму нехитру пісеньку, впаде на бік. І дитина про неї забуде. Але є книжки, котрі можна порівняти з улюбленою лялькою, дитина не розлучається з нею, бавиться, няньчиться багато днів, місяців, літ: вкладається спати, кладе її на ніч поруч себе. А коли дорослішає, кожна дитина скоріш за все пригадує не дзигу, а ту, найулюбленішу ляльку дитинства..." [7].

Відповідальність за те, чи пригадуватиме теперішнє молоде покоління в дорослому віці уроки життя, винесені зі своїх перших книжок, лежить як на сучасному авторові, так і на видавцеві.