Разом із тим він зазначає, що неможна сказати, що ця тенденція поширюється на навчальну літературу.
«Спектр навчальної літератури стає ширшим з кожним днем. Окрім самого підручника, за ним тягнеться «шлейф» десятка супроводжуючих продуктів, починаючи з методичних розробок для вчителя, закінчуючи робочими зошитами та тематичним оцінюванням. Крім того, збільшується і наклад», - зазначає експерт.
За його словами, основною проблемою, котра існує у книговидавництві, і на котру держава повинна звернути увагу, є відсутність налагодженої системи розповсюдження книжок.
Як зазначає Дубас, - «Проблема пов’язана із знищенням у 90-х роках системи книгорозповсюдження залишається актуальною і сьогодні. Всі потуги видавців і держави якось змінити ситуацію, поки що успіхом не уквітчались. Нажаль, численні зміни команд влади також не сприяють покращенню ситуації, а вирішити її самотужки видавці не можуть».
«Глобальність проблеми полягає у тому, - пояснює експерт. - Що можна створити найкращу книжку, але довести її до споживача – неможливо. І тут координуючу роль повинна взяти на себе держава».
Проте, позитивною тенденцією, за словами Дубаса, є покращення якості наукової літератури, зокрема шкільних підручників.
«Після набуття Україною незалежності, українського підручника взагалі не існувало. – згадує експерт. – І перед нами постав вибір: або вчити дітей і надалі за радянськими/російськими підручниками, або створити свої власні».
За його словами, в Україні, на відміну від інших союзних республік, такі «власні» підручники були створені дуже динамічно, хоча тоді вони і були далекими від досконалості.
Як зазначає експерт, - «На сьогодні український підручник має уже 4-5 поколінь, кожне з яких доповнювалося, вдосконалювалося та відшліфовувалося автором, видавництвом, школою, апробацією. Крім того, ключові видавництва пройшли навчання за кордоном, що дало змогу перейняти столітній досвід інших країн».
А тому, на його переконання, те, що сьогодні лежить на партах наших дітей можна вважати досить якісним продуктом.
