Виноградов Віктор Володимирович (31 грудня 1894 (12 січня 1895), м. Зарайськ, тепер Московської області — 4 жовтня 1969, Москва) — російський філолог, академік АН СРСР з 1946, іноземний член багатьох зарубіжних академій. Закінчив 1917 у Петрограді Історико-філологічний та Археологічний інститути. Професор Ленінградського (1920—1929) і Московського (1930—1969) університетів. Директор Інституту мовознавства АН СРСР (1950—1954), Інституту російської мови АН СРСР (1958—1968).
У 1958—1969 голова Міжнародного і Радянського комітетів славістів, голова Міжнародної асоціації викладачів російської мови та літератури (МАПРЯЛ).
Виноградов Віктор Володимирович був одночасно лінгвістом і літературознавцем, людиною енциклопедичних знань, родоначальником двох лінгвістичних наук - історії російської літературної мови та науки про мову художньої літератури. Літературна спадщина Виноградова величезна: більше 300 робіт з граматики, лексикології, лексикографії, історії мови, стилістики художньої літератури, текстології. Виноградов вирізнявся серед інших винятковою ерудицією, глибоким знанням історії російського суспільного життя, російської літератури та російської мови, виключною обізнаністю в галузі історії лінгвістичної науки, передусім, російської лінгвістичної думки.
Розглядаючи мову як суспільне явище, Виноградов бачив у ній не лише еволюцію системи, а й розвиток видів та різновидів мовлення та мовленнєвих форм. Розробляючи теорію стилю, Виноградов установлював та простежував зв'язки між мовною особистістю та загальнонаціональною мовою у всіх різновидах її функціонування.
У теорії Виноградова в центрі вивчення мови стоїть, з одного боку, слово як центральна одиниця мовної системи, а з іншого, - текст у всій його складності, розглядаються взаємовідношення мови та мовлення, розкриваються динаміка мовних явищ, особливості російської мови, її закономірності та форми.
Виноградов запропонував нову систематизацію розділів та підрозділів російського мовознавства. Згідно з поглядами Виноградова, воно включає: а) низку історико-лінгвістичних дисциплін - діалектологію, історичну граматику, історію мови, історію літературної мови, історію мови художньої літератури; б) стилістику в її нормативному та історико-порівняльному різновидах; в) дисципліни, що містять системний опис сучасної російської літературної мови; г) науку про мову художньої літератури та мову письменників; д) історію філологічних учень.
Виноградов створив нову систематизацію частин мови: були включені «частки мови», модальні слова та категорія стану. Цим самим Виноградовим брались до уваги морфологічні, словотворчі та семантичні властивості слова. Книга Виноградова «Російська мова. Граматичне вчення про слово» спиралась на наукову оцінку всіх факторів, що складають загальнонаціональну літературну мову. Вона стала науковою основою для створення наступних граматик російської мови та граматик мов народів колишнього СРСР. Виноградов запропонував поділ граматики на граматичне вчення про слово, вчення про словосполучення, вчення про речення, вчення про складне синтаксичне ціле. В ученні про речення Виноградов відшукав і визначив основні категорії речення: предикативність, модальність, синтаксична особа, які виділяють речення в тексті та відрізняють мову від інших семіотичних засобів. Предикативністю Виноградов назвав комплекс значень способу, часу та особи. Предикативність робить набір словоформ єдиним реченням, тим, за допомогою чого можна виразити думку, співвіднісши її зміст з дійсністю.
Ідеї Виноградова в теорії лексикології - розробка типів лексичного значення слів, використання поняття «лексема» та введення теорії стилістичної, граматичної та змістової варіативності слова, вчення про фразеологію як особливий розділ мовознавства, систематизація типів російських фразеологічних одиниць - стали основою для подальшого розвитку лінгвістичної науки.
За участю Виноградова були створені «Тлумачний словник російської мови» за редакцією Ушакова, «Словник сучасної російської літературної мови». Виноградов був ініціатором створення й редактором «Словника мови О. С. Пушкіна». Ідеї Виноградова в галузі філологічних досліджень стимулювали вивчення різних етапів у розвитку російської літературної мови допетровської епохи й нового часу. Виноградов виділив мову письменників у особливу категорію філологічних досліджень. Він вивчав мовну творчість Карамзіна, Крилова, Пушкіна, Толстого, Достоєвського, Зощенка, Ахматової та ін.
Розглядаючи формування й розвиток художніх образів, Виноградов досліджував і описував стилістично-смислові зв'язки всередині тексту і на їх тлі визначав центральний образ твору - образ автора. Об'єднання Виноградовим елементів тексту в одне смислове й граматичне ціле стало основою для досліджень з теорії тексту. Ідеї Виноградова дали творчий імпульс для розробки й розвитку майже всіх галузей філології в 2-ій половині 20 сторіччя - у сфері сучасної й порівняльно-історичної славістики, вивчення інших мов народів колишнього СРСР та західноєвропейських мов. Пошуки Виноградова в галузі граматики сучасної російської літературної мови стали основою загальної й часткової дидактики російської мови й багатьох навчальних посібників, виданих послідовниками Виноградова. Віктор Володимирович Виноградов виховав не одне покоління вчених.
