Фортунатов Пилип Федорович (1848-1914) народився в сім'ї педагога - директора Петрозаводської гімназії. Вступивши до історико-філологічного факультету Московського університету, Фортунатов захоплено займався порівняльно-історичним мовознавством, вивчав давньоіндійські пам'ятки письма.

   У 1876 році Фортунатов був вибраний професором кафедри порівняльно-історичної граматики індоєвропейських мов і почалася його педагогічна діяльність у Московському університеті. Працюючи тут, Фортунатов створив цілу систему викладання лінгвістичних дисциплін для підготовки спеціалістів з порівняльно-історичного мовознавства. Дослідження в цих напрямах могли проводити лише висококваліфіковані спеціалісти. Фортунатов вважав, що для цього необхідно оволодіти основними, так званими опорними мовами: давньоіндійською, давньогрецькою, латинською, старослов'янською й литовською. З усіх цих мов проводились спеціальні заняття, читались загальні теоретичні курси. Лекції Фортунатова відрізнялись глибиною думки й містили надзвичайно багатий фактичний матеріал. На його вченні виросла Московська фортунатівська школа в мовознавстві, або Московська лінгвістична школа. Наукова діяльність Фортунатова почалася з вивчення литовських говорів (1871) і найдавніших пам'ятників письма ведичної мови та санскриту. Магістерська дисертація Фортунатова містила критичне видання, переклад і коментар тексту пам'ятки, а також «Додаток», в якому викладались фундаментальні положення порівняльно-історичного методу.

   Фортунатов висунув положення про те, що праіндоєвропейська мова, як і будь-яка жива мова, «повинна була мати багату історію і діалектне членування», дав критику існуючого на той час перебільшення значення даних санскриту й інших індійських письмових джерел. Фортунатову належить провідна роль у створенні систематичних порівняльно-історичних граматик індоєвропейських мов, де він розвивав погляди на мову як систему. Фортунатов чітко розрізняв описові й історичні підходи (синхронію й діахронію), він віддавав перевагу свідченням живого народного мовлення.

   Фортунатов визнавав порівняння через реконструкцію попереднього стану з метою виявлення історії конкретної мови. Він закликав шукати «закони, які управляють фактами», «взаємозв'язок і причини досліджуваних явищ». З цілісності концепції Фортунатова випливає постулат безвинятковості фонетичних законів і пов'язана з ним методика встановлення відносності хронології.

   Положення про взаємозв'язок історії мови з історією суспільства Фортунатов поглибив вимогою розмежовувати зовнішні та внутрішні зв'язки й причинність. Фортунатову належить ряд відкриттів у сфері порівняльно-історичної граматики індоєвропейських і слов'янських мов: теорія сонатів, лабіальний ряд задньопіднебінних, склад вокалізму індоєвропейських мов, слабкий ступінь чергувань, зв'язок довготи й характеру інтонації, закон перенесення наголосу в балтійських і слов'янських мовах.

   Теорія Фортунатова про форму слова як результат «живих співвідношень» і розрізнення їх «формальної приналежності», «існуючих у певній мові в певну епоху» поклала початок розрізненню форм словозміни і словотворення. Фортунатов чітко розрізняв зовнішню і внутрішню форми в ученні про граматичні категорії та розряди слів. Усе це лягло в основу сучасної морфології, яка оформилася в самостійну наукову дисципліну. Ще в 1882-1883 роках Фортунатов увів термін морфологія замість існуючої на той час етимології й розробив учення про форму слова. Фортунатов перетворив морфологію в самостійну дисципліну про устрій морфологічного ярусу мови. Вчення Фортунатова про форму слова спиралося справді існуюче в мові матеріальне вираження цієї форми. Форма слова могла бути встановлена тільки там, де вона матеріально представлена. Це не давало можливості фантазувати, розмірковуючи про мову. Фортунатов вважав, що мова - це чітка система, в якій усе взаємопов'язано й взаємозумовлено, а її закономірності можна чітко обґрунтувати й перевірити. Фортунатов вважав, що слово має форму, якщо в ньому можна виділити основу, з якою пов'язане його головне значення (Фортунатов називав його реальним), і афікс, що виражає формальне значення. Формальне значення певним чином видозмінює або уточнює реальне значення.

   Учення Фортунатова про граматичну форму викликало в лінгвістиці шквал плідних ідей, воно було продовжене його учнями. Фортунатівська морфологія, його вчення про форму слова заклали фундамент нового лінгвістичного світогляду, націленого на пошук внутрішніх, власне лінгвістичних зв'язків, закономірностей у мові. Ідеї та методи лінгвістичної науки, розроблені Фортунатовим і його школою, будучи апробованими на матеріалі російської та слов'янської мов, були перенесені у фінно-угрознавство, тюркологію, кавказознавство, германістику й інші напрями лінгвістики.