Іван Олександрович Бодуен де Куртене (1845-1929) був видатним лінгвістом свого часу. Він прожив довге й загалом щасливе життя, хоча були в ньому й вимушена розлука з рідним краєм, і навіть тюремне ув'язнення.
Незвичайне прізвище вченого походить з древнього французького роду де Куртене, а предки його правили в Латинській імперії, державі, заснованій хрестоносцями в Константинополі. Пізніше одна гілка роду переселилася в Польщу, а сам Іван Олександрович належав до польських дворян. Він народився в Родзиміні поблизу Варшави, в тій частині Польщі, яка входила до складу Росії; навчався у Варшавському університеті. Закінчивши навчання за кордоном і захистивши у 29 років докторську дисертацію, Бодуен де Куртене поїхав викладати до Казанського університету. Саме в Казані він зміг проявити себе як учений: там склалася його наукова концепція, там він створив школу мовознавців. Пізніше де Куртене працював у Петербурзі, де в нього також з'явилося багато учнів. Бодуен де Куртене писав і видавав свої роботи на трьох мовах: польській, російській та німецькій. Він брав активну участь у політичному житті, виступаючи за права мов «малих» народів Росії. У двох країнах - Росії й Польщі - він справедливо вважається вітчизняним мовознавцем.
Наукова діяльність І. О. Бодуена де Куртене була різноманітною. Він займався російською, польською, словенською та іншими слов'янськими мовами, індоєвропейськими мовами, індоєвропеїстикою та тюркологією.
Бодуен де Куртене істотно змінив словник Даля, зробивши його більш упорядкованим. За активної участі де Куртене була підготована реформа російської орфографії, здійснена в 1917-1918 році. Першим з професійних лінгвістів він звернув увагу на створювані на той час штучні міжнародні мови (есперанто та ін.). Де Куртене вперше зробив об'єктом наукового дослідження злодійський жаргон російської мови, присвятивши йому статтю.
Починаючи з ранніх робіт, Бодуен де Куртене підкреслював, що наукове мовознавство не зводиться лише до вивчення історії мови та зв'язків спорідненості мов. Він вказував на те, що потрібен «всебічний розбір справді існуючих, уже сформованих мов», серед яких головне місце належить «живим мовам народів у всьому їх різноманітті». На той час подібний підхід був новаторським.
Принципи вивчення фонетики і граматики для Бодуена де Куртене визначалися психологічним підходом до мови. Новий етап у розвитку фонетики почався з появою експериментальної фонетики. Вперше з'явилася можливість за допомогою приладів вивчати акустичні властивості голосового апарату людини. У зв'язку з цим Бодуен де Куртене розмежував дві різні дисципліни, які займаються вивченням звуків мовлення. Одна з них - це акустико-фізіологічна фонетика, що досліджує об'єктивні властивості звуків за допомогою приладів. Іншу де Куртене назвав «психофонетикою», проте пізніше для неї встановився термін фонологія. І. О. Бодуен де Куртене вперше виділив головну одиницю фонології - фонему. Цей термін існував і раніше, але Бодуен де Куртене надав йому нового змісту: фонема на відміну від звуків існує об'єктивно, однаковим чином для всіх. Як найменша одиниця мови, вона належить до свідомості людини, а не до потоку звукового мовлення. У фонему об'єднуються звуки, які не розрізняються між собою носієм мови. Бодуен де Куртене при виділенні фонеми прямо спирався на «мовленнєве чуття» мовців. Безумовно, психологічне сприйняття фонеми відображається в буквених позначеннях. Учні Бодуена де Куртене брали активну участь у розробці нових алфавітів для мов народів колишнього СРСР.
Другою одиницею мови, вперше виділеною І. О. Бодуеном де Куртене, була морфема (від грецького слова «форма»). Поняття морфеми де Куртене також пов'язував з людською психікою. Поняття морфеми, як і фонеми, міцно зафіксувалося у світовій науці про мову. Одним з перших у світовій науці Бодуен де Куртене поставив питання про те, що таке слово; виявляється, що слово можна визначати по-різному, а різні його властивості потребують виділення різних одиниць, які можуть не співпадати одна з одною і з тим, що зазвичай називають словом.
Усі перераховані проблеми І. О. Бодуен де Куртене розглядав на матеріалі сучасних мов, не звертаючись до історії мови. Бодуена де Куртене цікавило не лише, як конкретно змінювався той чи інший звук у будь-якій мові, але й пошук закономірностей мовних змін. Він намагався виявити причини таких змін.
Те, що у своїх історичних дослідженнях І. О. Бодуен де Куртене завжди намагався виявити загальний напрям розвитку мов, дозволило йому зрозуміти одну з найважливіших закономірностей в історії російської мови. Вивчивши пам'ятки письма, Бодуен де Куртене виявив, що багато зовні відмінних фонологічних змін відображають одну й ту ж тенденцію. Роль голосних у розрізненні слів неухильно послаблювалась, а роль приголосних, навпаки, посилювалась. Де Куртене вважав, що лінгвістика повинна вміти не лише пояснювати факти минулого, але й передбачати розвиток мов у майбутньому. Бодуен де Куртене мав рацію: і в 20 сторіччі російська фонологія розвивалась саме в указаному напрямі. Правий був Бодуен де Куртене і в тому, що сучасне мовознавство звертає найбільшу увагу на «живі мови, доступні для спостереження»; виросло значення експерименту; мовознавство все більше зближується з психологією та соціологією, психолінгвістика й соціолінгвістика сформувались як особливі дисципліни. Нарешті, як і передбачав Бодуен де Куртене, лінгвістика перетворилася в «більш точну науку», в якій зараз все частіше застосовується «кількісне, математичне мислення».
