Історично склалося так, що у будь-якого винаходу є свої «перші» і «найперші». Приміром, Колумба вважають першовідкривачем Америки. Але ж до нього там уже побували фінікійці та вікінги. Усі знають Гутенберга як винахідника книгодрукування. Однак за багато століть до нього китаєць Бі Шен уже використовував рухомі літери для друкування книг. На питання «Хто перший український друкар?» більшість людей без сумніву назвуть Івана Федорова (Федоровича). Можливо, хтось згадає Франциска Скорину. А проте, майже за століття до Федоровича і за чверть століття до Скорини українські книжки друкував Швайпольт Фіоль.

Майстер на всі руки

Саме в друкарні Фіоля з'явилися перші книги кириличним шрифтом. Сам же Фіоль – можливо, когось це розчарує – не був русином, не жив на українських землях і навіть навряд чи колись там бував. Правда, у вітчизняній науці були спроби «українізувати» Фіоля: десь у 1960-х з'явилися гіпотези, що Швайпольт Фіоль – це насправді Святополк Фіола, лемко з передгір'я Карпат. Однак ці гіпотези нічим не потверджені, натомість на колофоні перших Фіолевих книжок є надпис: «Докончана бисть сія книга у великом граді у Кракові при державі великого короля полскаго Казимира і докончана бисть міщанином краковским Швайполтом Фіоль, із німець, немецкого роду, франк». Фіоль дійсно був німцем, але його мала батьківщина – не Краків, а невеличке містечко Нойштадт на Айші, що у Франконії. Краківським громадянином Фіоль став лише у 1479 році, на що вказує запис у відповідній реєстраційній книзі. У тому ж записі вказана також і спеціальність Фіоля – гаптар, тобто майстер, який вишиває по тканині золотими або срібними нитками й оздоблює її дорогоцінним камінням.

Чому Фіоль оселився у Кракові можна лише гадати. Дехто вважає, що він приїхав сюди з Нюрнбергга з Юрієм Дрогобичем, був його студентом і входив до гуртка вихідців із Нюрнбергга. Інша версія – що до Кракова переїхав батько Фіоля. Проте це все гіпотези, якими намагаються заповнити лакуни невідомого у Фіолевій біографії. А таких багато, бо хоч про життя і діяльність цієї людини розповідають 49 документів, знайдених у краківських архівах, повний життєпис на їх основі витворити неможливо.

Утім, те, що Фіоль був особистістю досить різнобічною, а його доля – далеко не легкою і спокійною, сумнівів не викликає. Про його винахідливість, зокрема, свідчить те, що перед тим, як організувати друкарню, Фіоль винайшов машину для відкачування води із шахт, на яку король видав йому привілей (по-теперішньому – патент). Машиною зацікавився Ян Турзо, представник багатого купецького роду і власник багатьох шахт. Невдовзі саме він разом зі своїм зятем, краківським патрицієм, Яном Тешнаром, фінансуватиме Фіолеву друкарню.

Народження першодруків

У вересні 1490 року Фіоль звинувачує Йоганна й Ніколауса Сведлера із Нойбурга у крадіжці паперу, який зберігався в його майстерні. Вони провини не визнають і подають до суду скаргу за образу. Як відповідь, Фіоль заявляє, що, мовляв, доказів у нього немає, але він бачив все на власні очі. Рішення суду не збереглося, але з документу слідує – оскільки гаптареві чи гірничому майстру навряд чи потрібен папір у великих кількостях, очевидно, що у 1490 році у Кракові вже існувала друкарня.

Припускають, що вона була організована близько 1489 року. Нещодавно знайдено договір, датований 26 жовтня 1489 року, в якому такий собі Якоб Карбес обіцяє Фіолю виготовити літери руського шрифту. Проте невідомо з яких причин – чи Карбес не дотримав обіцянки, чи то Фіолю не сподобалася його робота – надалі замість нього згадується вже інша особа – студент Краківського університету Рудольф Борсдорф. Зберігся акт, в якому засвідчена передача замовнику 230 готових літер і надрядкових знаків. Причиною ж складання акту стала заява Рудольфа, що він «нікому, крім Швайпольта, навіть собі самому, не буде виготовляти, вирізати і юстувати руський шрифт; не буде також давати поради і навчати цьому будь-кого під страхом втрати усього свого майна». Вочевидь, у Фіоля була неабияка комерційна хватка, а, може, він просто хотів лишитися в історії...

«Часослов» Швайпольта Фіоля

Першими книжками, виданими Фіолем, були Октоїх і Часослов – найбільш затребувані богослужбові книги православної церкви. На останніх сторінках розміщено власну типографську марку Фіоля, а також колофон, в якому вказано ім'я типографа і рік виходу книги. Обидві книги датовані 1491 роком, хоча Октоїх традиційно вважається першим. Орнаментальне оформлення видань досить убоге, але привертає увагу нумерація сторінок – дослідники кажуть, що не знаходили такої більше ніде. Наприклад, в Октоїху послідовно пронумеровано перші чотири сторінки кожного зошита (вся книга складається із 22 восьмисторінкових зошитів), а в Часослові взагалі лише перша і третя сторінки. Щодо мови видань, то примітно – там, де Фіоль міг відійти від церковнослов'янської, у друках з'являється багато рис живої української мови того часу.

Від тюрми не зарікайся

Невідомо, як у Фіоля склалося зі щастям, але на судові тяганини йому таланило. Так, наприклад, у липні 1491 року він судився з якимось паном Отто через фінансові питання, причому був засуджений і ув'язнений. Звільнили Фіоля завдяки старанням його покровителів, які внесли за нього заставу сумою у розмірі 1000 угорських флоринів.

Та вже у березні наступного року Фіоля знов засудили – цього разу нібито за єретичні висловлювання, що видно з тексту його очисної клятви: «...вустами і серцем визнаю, що в Таїнстві Святої Євхаристії справді перебуває Бог і що причастя під одним лише виглядом хліба є достатнім для спасіння народу християнського». Існує думка, що даний привід був лише прикриттям, а справжня причина крилася у видавничій діяльності Фіоля. На користь цього припущення свідчить інший факт: незадовго до судового процесу Ян Турзо звернувся до вищої католицької інстанції країни з проханням дозволити надрукувати «руські книги», але замість дозволу Гнезненський архиєпископ вирішив «переконати Турзо і утримати його від розповсюдження та друку» вказаних книг. Як би там не було, дві інші книги – Тріодь посна та Тріодь цвітна – надруковані, скоріш за все вже після 1492 року, видані анонімно. Фронтиспіс та типографська марка збереглися лише в одному екземплярі книги, який, напевно, був вилучений із загального тиражу.

У 1502 році Фіоль отримує право на закладання шахт у Майферсдорфі, неподалік від шахтарського містечка Райхенштайн. Наступного року, коли у Райхенштайні спалахує бунт забійників, Фіоля уповноважено вести з ними переговори. На цей час він уже одружений з Маргаритою – дочкою багатого краківського міщанина, Миколая Любчиця. Її батько, до речі, був одним із поручителів за Фіоля перед єпископським судом у справі з паном Отто. Як склалося їхнє подружнє життя, сказати важко. Але коли Швайпольт оселяється в угорському місті Левоча, Маргарита з якихось причин залишається у Кракові і переїздить до чоловіка лише у 1511 році. А в заповіті, підписаному 7 травня 1525 року, ні дружину, ні дітей Фіоль не згадує. Можливо, Маргарита до того часу померла, а можливо, вони посварилися.

У Левочі Фіоль продовжує займатися гірничою справою, але в останні роки життя знов перебирається до Кракова. Там він живе на пенсію, яку призначила йому родина Турзо. У Кракові Фіоль і помер в кінці 1525 – на початку 1526 року.

Як бачимо, після видання Тріодей Фіоль до видавничої діяльності не повертається. Чи він не хотів наражатися на переслідування з боку католицьких інстанцій, чи просто шахти виявилися більш прибутковими, ніж друкарня – про причини можна тільки здогадуватися. Але ті чотири книги (є версія, що була і п'ята, однак її ніхто ніколи не бачив), які встиг випустити Фіоль, твердо вкарбувалися в історію кириличного книгодрукування. Це вже потім будуть і Франциск Скорина, й Іван Федорович, які багато зробили для поширення друкованих книг на наших землях. Існування видань Фіоля в жодному разі не применшує їхньої ролі, і не віднімає у них їхнього заслуженого статусу першодрукарів. Просто Фіоль був отим – найпершим.

Наталя Жищенко