Єгипетське ієрогліфічне письмо сягає до IV тисячоріччя до н.е. Єгипетський алфавіт нараховував близько 600 знаків — досить чіткі зображення предметів, людей, тварин. Передавати видимі предмети не було складно, а от дії передавалися за допомогою їхніх характерних моментів. Для абстрактних понять вибиралися фігури, пов'язані з даним словом: півдню відповідала лілія (гербова квітка Південного Єгипту), прохолоді - ваза з водою, що витікала з неї, старості — згорблена людина. Очевидно, що сучасним дизайнерам іконок можна навіть дечому повчитися у древніх єгиптян у плані співвідношення слова образу :-).

З південно-східного узбережжя Середземного моря алфавіт поширився в райони, заселені греками. Це відбулося, імовірно, в XI столітті до н.е. за посередництвом фінікійців, що зосередили у своїх руках більшу частину торгівлі Середземного моря. Перейнявши фінікійський алфавіт, що складався з 22 приголосних та напівприголосних знаків, греки видозмінили його відповідно до вимог своєї мови. Їхні знаки відрізнялися великою ясністю й геометричною простотою форм.

Латинських манускриптів дійшло до наших часів небагато. Найдавніші пам'ятники є великою мірою епіграфічними (висіченими на камені). Без сумніву, букви, написані від руки й висічені на камені, були колись однаковими. Але поступово вони починають усе більше відрізнятися один від одного. Якщо епіграфічне письмо прагнуло до монументальності, то написане від руки прагнуло до простоти, заокругленості форм і кращого зв'язку букв між собою, що обумовлювалося необхідністю писати швидко.

Від грецького алфавіту бере свій початок латинський алфавіт. В I столітті завершилося формування римського капітального письма. Класичний зразок його — на знаменитій колоні Траяна (II століття).

Щоб краще зрозуміти структуру римського капітального шрифту, його слід розглядати в єдності з античною архітектурою. У чергуванні його прямих та округлих ліній проявляється той же принцип, який зауважується і в римських будівлях. Пілястри, що підіймаються догори, між ними напівкруглий звід, над ним горизонтальний карниз — ці ж видозмінені елементи ми зауважуємо і в буквах римського капітального шрифту.

Наприкінці I століття під впливом Сходу в римську архітектуру став усе більше проникати стиль круглих зводів. Той же принцип заокруглення став проникати і в письмо. Уже в одному з творів третього сторіччя, написаному в Єгипті, зауважуються спроби такого заокруглення форми, запозиченої з курсивного письма, але пристосованої до округлого стилю. 

Виробляється новий стиль — унціальний шрифт (scriptura uncialis). Унціальний стиль письма, що розвинувся повністю в IV столітті, став невдовзі панівним книжковим шрифтом, і майже вся література, що дійшла до нас з тих часів, виконана унціалом. З тієї причини, що унціалом писати було набагато легше, ніж квадратним капіталом, і він був більш чіткий, ніж рустика, його вважають першим шрифтом, спеціально призначеним для письма ширококонечним пером.

Згодом в унціал стали усе більше просочуватися елементи курсиву, що безупинно розвивався. Таким чином в V сторіччі було порушено принцип розміщення букв рядка в межах двох ліній, що поєднував унціал з капітальним письмом, і унціал наблизився до рядкового курсиву. Якщо в капітальному письмі лише зв'язка букви «Q» була виведена за нижню лінію, трохи порушуючи встановлену закономірність рядка, то в курсиві такі «порушення» (подовжена форма букви «S» та ін.) стають звичайними.

Галія, сучасна Франція, була до початку переселення народів повністю романізована, особливо у південній своїй частині. Тому римські форми письма протрималися тут довше. Галія пережила занепад разом з Римською імперією, і лише з поширенням християнства у ній почався розвиток власного письма. Це так зване меровінгське письмо (назване по імені династії, що правила у V-VIII ст.) було у вжитку лише з VI по VIII сторіччя. В основі його лежить ранній римський курсив

Старо-італійське письмо та його види розвивалися в IX, досягли своєї досконалості в XI і були у вжитку ще в XIII сторіччі. Заокруглення букв тут також здійснюються на основі традицій раннього римського курсиву. Як центри старо-італійського письма прославилися два монастирі: у Південній Італії монастир бенедиктівців Монте Кассіно та монастир Боббіо у Верхній Італії. 

Наприкінці XI сторіччя характер мінускулів починає змінюватися. Причиною цього був розвиток нового стилю — готики, що, покоривши архітектуру та пластику, стала завойовувати також мистецтво письма. Кругла арка відступає, а її місце займає стрільчаста, і в такий спосіб, протягом усього XII століття спостерігається повільний, але послідовний процес становлення нового стилю. 

В Італії розвивається особливий вид раннього готичного письма — так званий круглоготичний шрифт або ротунда (італ. Rotondo — круглий, округлий). У його буквах зберігаються заокруглення, вони розгонисті й стрімкі. Надламані лише верхні кінці вертикальних стійок. Круглоготичне письмо ширше й просторіше інших видів готичних шрифтів і по праву розглядається на сьогодні як проміжна форма між готикою й антиквою. Це один з небагатьох видів готичного письма, до яких можна було пристосувати маюскули антикви.