– Шановна пані Світлано, я розумію, що книга – це текст, ілюстрації, верстка, дизайн, друк і, напевно, ще багато чого, про що читачі взагалі не мають уявлення. А з чого, власне, книжка починається?

– Завжди по-різному. Інколи видавцеві приходить гарна ідея. І тоді для її втілення пишеться текст і малюються малюнки. Інколи «трапляється» чудовий художник, заради якого хочеться видати книжку. Так само буває і з авторами. Кожна книжка починається на свій лад. Спільне одне. Кожну книжку треба «виносити», як дитину. Обмислити її з усіх боків. Побачити в уяві: якою вона має бути. Вирішити, для якого саме читача вона є актуальною. Тут головне не помилитися – форма має відповідати змісту. І, вибачте, банально обрахувати економічний бік питання.

– Що є найскладніше під час створення книги?

– Мабуть, узгодити колективну роботу видавця, художника і автора. Всі вони, не виключаючи і мене, бачать результат по-своєму.

– На Вашу думку, чи важливо підладжуватися під смаки читачів, або потрібно бути трохи вище й намагатися формувати цей смак, створюючи якісні, по-справжньому гарні книги й чекати, поки читач «дотягнеться»?

– Кожен читач має свої смаки. І догодити кожному просто не реально. Це – неправильний шлях. Разом із тим видавати високохудожні книжки, оцінити які зможе 0,2 % наших читачів теж не дуже розумно. Вихід – іти на компроміс. Та й неправильно називати по-справжньому гарними тільки «високочолі» відання. Наша мета – не мистецтво заради мистецтва, а книжка для людей.

Український читач, звісно, має свою ментальність, і, тримаючись її берегів можна створювати чудові, гарні книжки, які будуть користуватися попитом. Звичайно, кожен видавець зацікавлений у швидкому продажу свого товару. Адже хто більше продає – той більше видає нових книжок. Звичайно, кожен видавець думає, як догодити покупцеві. І кожен іде до цієї мети по-різному. Одні видавці уявляють собі такого пересічного покупця й орієнтуються на нього. Книжка від цього виходить так само пересічна. Інші воліють не ризикувати, і купують за кордоном права на вже готові книжки, які багато років випускали закордонні видавництва. Ризику для видавництва менше – але читачі отримують відпрацьований і трохи застарілий товар. Деякі воюють, мов «донкіхоти», створюють щось своє, неповторне. Поєднують і мистецтво, якість і простоту. Таким з повагою хочу вклонитися, бо саме вони і є справжні Видавці з великої літери «В». Усі інші – просто бізнесмени.

Видавництва різні саме тому, що різні смаки мають їх керівники. І усвідомлюють вони, чи ні, але саме смак видавця і є чинником, що діє на рівень книжок, які виходять у цьому видавництві.  Для мене ж дитяча книжка тримається по-перше, на ілюстрації. А в ілюстрації головне – привабливий, гарно намальований образ, який емоційно не залишить дитину (а може й дорослу людину, яка згадає своє дитинство) байдужою. Додати сюди хороший текст і якісну поліграфію – ось і вийде по-справжньому гарна книжка.

А от чого не люблю в книжках, так оце «цукру». До речі, це так само варіант сподобатись покупцю. Іноді трапляються такі книжки, від яких здається, можна заразитися цукровім діабетом.

– Хочу запитати про «Першу книгу розумної дитини» – успіх прийшов відразу?

– Одразу. І не дивно, адже ця енциклопедія для маленьких тримається на саме цих вищезгаданих трьох стовпах успіху. Арсен Джанікян створив неповторні образи. Вони настільки дитячі, сучасні, намальовані з великим смаком і любов’ю до своєї роботи, що цей запал передається читачам. Кольори яскраві й теплі. Книжка справді емоційно зігріває. По-друге, сама структура книжки виявилася дуже очікуваною і потрібною. Абетка з великими літерами і крупними малюнками, англійський алфавіт, плоди, одяг, цифри, розпорядок дня, за яким можна вивчити котра година, професії, порівнялки, кольори та багато, багато іншого. І все це море інформації втілено в картонній книжці висотою майже півметра! І, по-третє, – найвища якість поліграфічного виконання. Книжка чудова!

– Знаю, Видавничий дім працює над новою енциклопедією для найменшеньких. Що це буде за книга?

– Продовження «Першої книги розумної дитини». Так само картонна і така ж велика. Книжка призначена для діток від народження й до 5 років. У ній ми спробуємо розкрити такі теми, як людина, сім’я, наш дім, природа навколо нас, тваринний світ, правила поведінки, динозаври, життя в місті, транспорт та багато іншого, що зацікавило б малюка. І називатися вона буде «Улюблена книга розумної дитини». А ілюстрації до неї виконала молода художниця Наталя Котилевська, яка до цього здебільшого займалася мультиплікацією.

– Вибираючи художників, користуєтеся своїм смаком?

– А чим же іще? Це, так би мовити, робочий інструмент, можливо, не ідеальний. Не візьмуся його оцінювати.

Але якщо серйозно, то діло навіть не в цьому. Кожна книжечка, маючи свою тему і свою неповторну ідею, яку треба донести до читача, потребує так само свого неповторного художнього рішення. Просто мені доводиться мати своє внутрішнє бачення, або передчуття – як саме конкретний художник втілить на папері цю ідею. Безперечно, для цього мені треба якнайглибше познайомитись із творчістю художника. І це ще не все. Насправді, які б гарні не були художники, усі вони працюють у своєму жанрі. Хтось ліричний, хтось динамічний, хтось веселий, або навіть трохи шаржований. Важливо, щоб людині подобалося те, над чим вона працює. Коли художник під час роботи отримує задоволення – його так само отримують і читачі.

Гарний приклад наші «Піратські історії» Олени Комової. Тут одразу можна було передбачити, у якій манеріЄвгенія Гапчинська зробить ілюстрації. І одразу було ясно, що поєднання творчості саме цієї художниці з саме цим текстом влучило просто в яблучко. Вони чудово доповнюють одне одного. Додамо непоганий дизайн і як результат – чудова подарункова книжечка. З цим матеріалом було приємно працювати.

– Так, «Піратські історії» справляють враження! Чи будете видавати щось подібне?

– Мріємо продовжити цю подарункову серію. Надихнувшись успіхом «Піратів», Олена Комова написала ще одну подібну збірочку оповідань, але вже більше для дівчаток – «Маленькі принцеси». Ілюстрації до неї ми замовили Катерині Дудник. Так само в цю серію могла б увійти книжка Софії Усс «Зачарований туман» – казкова історія про дівчинку, що потрапила до Країни Іграшок, де на неї чекають дивовижні пригоди. Планів багато.

–  «Розумна дитина» не боїться співпрацювати з молодими, ще нікому не відомими художниками. Чи є ризик у такій роботі?

– Гарний художник – явище рідкісне. Ми весь час шукаємо. Звичайно, ризикуємо. Буває й ескізи олівцем добре зроблені, і образи гарні, а як до фарб – не вистачає елементарної техніки. Взагалі, я вважаю, що навчити малювати можна будь-кого. Але від цього людина не стане художником. Художник повинен насамперед працювати головою. Втілювати в ілюстрацію своє бачення світу, навіть створювати нові світи. Тоді ілюстрація і має художню цінність. А для цього потрібна іскра божа.

Як правило, більшу частину молодих митців хвилює те, скільки вони зможуть заробити. Вони рівняються на економічно успішні проекти і копіюють манеру того художника, намагаючись повторити чужий успіх. І як результат ми бачимо море книжкової продукції, намальовану різними людьми, а неначе одним. Добре, якби це було зроблено на високому рівні, так ні. Виглядає, наче в гарного художника з’явилася купа братів-близнюків, але трохи хвореньких. Книжка втрачає особистість.

Напроти, талановитий художник ніколи не стане працювати під когось. Для нього набагато важливіше  матеріалізувати те, що накопичилось у душі. Всі ці ризики з молодими художниками того варті, коли відкривається новий талант. Так було, наприклад, з Наталкою Котилевською.

– А що Ви скажете про "старих” і вже відомих художників?

– Дуже люблю творчість Костя Лавра. Всі його образи – дітки, звірята, неймовірні коти – такі рідні, неповторні й дуже українські. Мені здається, що Україна сидить у нього в підсвідомості.   "Ой розходися- розвеселися!” – книжечка з іграшковим піаніно, справжнє свято для малят! А які чудові ілюстрації він створив для нашого "Швейка”!

Не можу не згадати Радну Пилиповича Сахалтуєва, великого майстра, унікального художника. Він тільки-тільки закінчив для нас "Пригоди адмірала Брехунеля”. Це буде чудова книжечка для дітей 6-12 років. Подіі в ній розвиваються швидко і динамічно. На читачів чекають пригоди без кінця.

– Мої діти – активні читачі, доводиться бути активним покупцем дитячих книжок. Книги «Розумної дитини» – дуже яскраві, деякі з них більше на іграшки схожі. Наскільки вони безпечні? Чи можна їх, вибачте, гризти?

– Усі наші книжки проходять експертизу в Україні, цілком відповідають стандартам якості та гігієнічним вимогам продукції для дітей. Книжки серії «Книжки-пампушки», наприклад, виготовлені зі спеціального матеріалу, легкого та м’якого, їх можна без побоювання давати найменшим діткам. Так що нічого страшного, якщо маленький читач спробує книжку «на зуб».

– На Ваш погляд, яких книг наразі не вистачає нашим дітям?

– Ринок перенасичений різноманітними книжками. На мою думку, нашим діткам не вистачає батьків, які б оберігали їх від телевізора і комп’ютера, привчали змалечку до книжки. Адже почитати книжку малюкові можуть лише тато, чи мама. І ніщо не може замінити цього живого спілкування.

Читайте дітям книжки – це ще один привід виказати їм свою любов!

секрети видавничої справи випитувала Олена Британ