Першу друкарню в Україні заснував у Львові Іван Федоров-Федорович. Вона діяла протягом 1573-1575 рр.., А першою виданою на українських землях книгою став «Апостол» (у 1574 р.), який історично поклав початок розвитку книгодрукування в Україні.

Справжнім шедевром друкарського мистецтва стала Острозька Біблія, завершена в 1581 р. Острог став також першим в Україні центром видання тодішньої публіцистики, яку пізніші дослідники назвали «полемічною літературою».

Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Заснована в 1616 р., Київська лаврська друкарня працювала три століття.

Крім друкарень кириличного шрифту, в Україні працювали і латинсько-польські: першою була невелика друкарня у Львові, що діяла в 1592 - 1602 р.

Всього в Україні в 1574 - 1648 рр.. діяло 25 друкарень. Головними центрами видавничої діяльності були великі торгівельні міста - Київ, Львів, Острог: тут були не тільки кадри ремісників, книжників, редакторів, а й можливості більш широкого збуту. При великих друкарнях були свої книжкові магазини. Продажем книг займалися також працівники друкарень, купці і крамарі, які поширювали книги разом з іншими товарами.

Був в Україні і негативний досвід руйнування книговидання, починаючи з 1720 р., коли Петро І заборонив своїм указом книговидання українською мовою.

Українське книговидання часом ледь жевріло, але не вмирало. Навіть у складний період між першою і другою світовими війнами в Галичині існувало близько 50 українських видавництв.

Причиною відносного зменшення українських видань в радянські часи була в першу чергу урядова політика. З 1930 до 1939 року українська книга в кількісному вимірі скоротилася з 6394 до 1895 видань.

В даний час перед українською книгою і тими, хто займається її розповсюдженням, встала інша серйозна проблема - ринкові відносини. Як зауважив академік Я. Ісаєвич, «можливість «жити з видання» якраз і є показником зрілості суспільства, яке бажає і може забезпечити функціонування культури в ринкових умовах».

Щоб видавати книгу, потрібно знати її неминущу цінність, треба вміти її берегти і передавати з покоління в покоління. Це вічний духовний скарб народу.