ЇХАВ КОЗАК ЗА ДУНАЙ

Їхав козак за Дунай,

Сказав: — Дівчино, прощай!

Ти, конику вороненький,

Неси да гуляй.

Постій, постій, козаче,

Твоя дівчина плаче;

З ким ти мене покидаєш —

Тільки подумай!

— Білих ручок не ламай,

Ясних очок не стирай,

Мене з війни зо славою

К собі дожидай.

— Не хочу я нічого,

Тільки тебе одного,

Ти будь здоров, мій миленький,

А все пропадай!

Свиснув козак на коня

— Зоставайся, молода!

Я приїду, як не згину,

Через три года.

Тебе ж, мила, не забуду,

Поки жив на світі буду.

Коли умру на війні —

Поплач обо мні!